"Я вдома"Іноді дім — це стіни. Ті, що пам’ятають твій сміх, твої сльози, твоє мовчання. Ті, що не питають, якою ти прийшла — втомлена, радісна, розібрана. Вони просто є. Як тиша, як повітря, як простір, який тримає. А іноді дім — це людина. Її погляд, у якому ти розчиняєшся й збираєшся водночас. Її руки, які знають, коли обійняти,а коли просто бути поруч — мовчки, ніжно, впевнено. А ще — дім це ти. Твій внутрішній вогонь. Твій подих, який повертає тебе в тіло. Твій голос, що шепоче: я тут, я з тобою. Щоб відчути себе вдома, іноді треба зупинитись. Відкласти все, що гуде, тисне, кличе. Сісти навпочіпки біля себе. Притихнути. Налаштуватись — як на улюблену частоту. Трохи менше шуму. Трохи більше теплоти. На півтона ближче до себе. Це можна зробити жестом — руки до грудей. Поглядом — у вікно або всередину. Словом — ніжним, простим, як дотик. Я вдома — не завжди про місце. Частіше — про стан. Про дозвіл бути. Про дихання. Про безпеку, яка проростає з прийняття. І щоразу, коли ти обираєш себе,обираєш сповільнитись і відчути,додому — ближче.