«Зостав мертвим ховати своїх померлих». Чому Христос такий жорстокий з учнем?

«Господи! Дозволь мені піти спершу поховати батька мого. Але Ісус сказав йому: Іди за Мною, і зостав мертвим ховати своїх померлих» (Мт 8, 21–22). На перший погляд ці слова здаються жорстокими. Хіба похорон батька — не священний обов'язок? Святитель Йоан Золотоустий пояснює: учень просить не про похорон вже померлого батька, а про відстрочку: «Дай мені дожити до його смерті, а потім я піду за Тобою». За цим «дозволь мені» ховається найнебезпечніше слово у духовному житті — «але». "Я піду за Тобою, але дай мені спочатку..." Закінчити справи, забезпечити дітей, дожити до пенсії. Ці "але" відкладають головне рішення на роки, а то й на все життя.

Блаженний Теофілакт Болгарський додає: батько учня був невіруючим. "Мертві" - це ті, хто не живе духовним життям. Їм надається займатися земними справами. Христос не забороняє шанувати батьків, але коли справа стосується служіння Богу, воно має бути першорядним. Золотоустий пояснює: «Ісус заборонив йому не тому, щоб не віддавати пошану батькам, але з метою показати, що ніщо не повинно бути для нас необхіднішим за небесне». Після похорону учня чекали б поділ спадщини та інші турботи, які б «відволікли від пошуку істини». Христос, знаючи серце людини, не дає їй піти - Він «тягне і привязує її до Себе».

Людина може бути живою тілом, але мертвою душею, якщо вона віддалена від Бога зневірою та гріхами. Саме про таку смерть нагадує Христос, називаючи невіруючих «мертвими». Вони мертві для вічності, навіть якщо ходять землею. Похорон батька - справа хороша, але не настільки, щоб заради нього залишити Христа. Якщо ми відкладаємо Бога «на потім», не дивуймося, що потім може не наступити. Покликання учня – бути там, де Христос, і не озиратися на те, що залишилося позаду.

Питання для роздумів: Чи не відкладаю я головне — слідування за Христом — на «потім», ховаючись за турботи та справи, які здаються невідкладними, але насправді віддаляють мене від Нього?