Одного разу я пройшовся Нью-Йорком, переодягнений бездомним. І сталося дещо, що мене приголомшило. Мене ніхто не бачив. Люди проходили повз, не зупиняючись. Хтось відводив погляд. Хтось дивився з відразою. У той момент я відчув, що означає бути невидимим. Бути живим — і водночас ніби не існувати. Серед сотень людей лише одна жінка зупинилася. Вона нічого не питала. Не оцінювала. Просто дала мені трохи їжі й пішла далі. Цей момент я не забуду ніколи. Він нагадав мені, як легко ми забуваємо, наскільки ми благословенні. Як швидко звикаємо до комфорту. Як часто сприймаємо своє життя як належне. Той день змінив мене. Після цього я знову вийшов на вулиці — вже без маскування —і давав їжу та по 100 доларів кожному бездомному, якого зустрічав. Багато хто плакав. Не через гроші. А через те, що їх помітили. Доброта коштує менше, ніж ми думаємо. І значить більше, ніж здається. Якщо ми можемо допомогти — навіть зовсім трохи — ми маємо це зробити. Бо бути людиною починається з уміння бачити іншого. Будь тією зміною, яку хочеш бачити у світі.— Річард Ґір