Виявляється, будь-який християнин, якщо він справді ходить з Богом і чує Його голос, має вміти пересувати своєю вірою цілі гори. Відразу ж відчув новий приплив сил та натхнення. Вирішив спробувати це на канцелярській скріпці. Поклав її на стіл і не мигаючи дивився на неї, подумки наказуючи їй зрушити. Безрезультатно. Гучним голосом наказав їй негайно переміститись. Тут якраз прийшов син.— Ти чого кричиш, тату? - поцікавився він. Ну, не міг я сказати йому, що розмовляю з канцелярською скріпкою! Сказав, що треную голосові зв'язки.- Навіщо? — шалено запитав він.— Не знаю, — відповів я, почуваючи себе справжнім ідіотом. Сьогодні ввечері ще раз спробував вірою зрушити скріпку. Взяв над нею владу, як сказано у книжці. Нічого не сталося. Сказав Богові, що відмовлюся від чого завгодно, якщо Він посуне її хоч би на сантиметр. Марно. Ну і що мені тепер залишається думати? Що я за християнин, якщо віри розміром із гірчичне зерно достатньо для того, щоб зрушити з місця цілу гору, а я навіть скріпку не можу пересунути? Із книги «Потаємний щоденник Адріана Пласа у віці 37 і 3/4 років від народження». У цій книзі автор з властивим йому гумором і самоіронією пише: «Якби мені ніхто не заважав, я міг би стати чудовим християнином!»