Коли я навідав його батьків, мені в очі впала фотографія, де йому приблизно 17 літ, це десь 2011-12 роки. На фотографії він в футболці з написом «Triarii». Це — свідоцтво, що ми були вже побічно знайомі до нашої першої зустрічі в Києві: він купив цю футболку в магазині мерчу, яким я опікувався.Деймос виріс на читанні контркультурної літератури та слуханні андеграундної музики. Мартіал індастріал, дарк фолк, правий блек метал — все це було пов’язане зі спадщиною проклятих суспільством поетів, бойовиків та політиків. Шпенглер, германська міфологія Гріммів, Евола, Генон, оповідки про барона Унгерна, саги про націонал-революціонерів 20-то століття. Ніцше, археологія та казкова Еллада.Я слухаю твір «Europa» гурту Triarii. Він про «стиль маршової колони», за влучним виразом Юрія Липи. На спадок нашому поколінню не лишилося Європи-Імперії, Європи — країни 400-мільйонів чоловік. Нам лишилася її слабка та — жахлива у своїй слабості, тінь. Україна 2000-х не лишилася осторонь загального розпаду Заходу — важка задуха сповнювала повітря тих років, коли ми були юнаками. Совок пройшовся катком по народних традиціях, а західний світ додатково шліфанув суспільство своєю пластмасовою пустотою. Телевізорні скакуни розповідали та співали про суспільство споживацтва та несправедливої рівності, в якому уживалися найбридкіші форми виродження людської особистості та шанування травневих совєтських свят. Світ, про який можна було сказати:«This is my kingdomThis is my chosen oneThis is my queenOf ascension and decline»— ми могли уявити лише в своїх мріях. Ми жили в пустелі!Мої однолітки тих домайданних років, в кращому випадку, мріяли стати менеджерами та програмістами, чи взагалі обслугою західних економік. Його однолітки — в селищі Драбів — мабуть, теж щось таке, або гірше: це був світ без об’єму, глибини та перспективи, в якому ніхто не хотів стати лицарем. Офіційне дорослішання було пов’язане із проходженням по ступенях деградації, діти виглядали набагато чистішими особистісно за старших. Світ нудних та втомлених дорослих, яким ще за молодих літ запропонували навіть не чесний труд, а лиш біготню білки в колесі. Повноліття маячило державним дозволом курити, п’янствувати та безсенсовно вчитись в університеті, чи тягнути лямку в армії зі скетчів Притули в «Файній Юкрайні». Ніцше казав, критикуючи Дарвіна, що закони інерції та статистика вирівнюють спалахи геніальності, вияви вищості та елітарності людської особи; справжня еліта — завжди «невчасна» та незручна, гіганти неугідні поколінням карликів. Цілком неприродня та штучна сучасна цивілізація теж активно працювала над нищенням всього видатного, тому серед живих людей зразків для наслідування майже не було, можна було прагнути бути схожим лиш на тих, хто позирав на нас зі сторінок книжок, що ми читали. До 2014-го ми були солдатами невидимої війни, жителями сутінкового світу мрій, що відлунював в ту нудну «полуденну» дійсність розбитими головами опонентів у вуличних бійках, графіті з Ідеєю Нації на стінах мусорських відділків та загравами палаючих ватр на вишкільних таборах у лісах та посадках. Десь далеко на Сході, на Холодній Горі сидів ув’язнений Провідник українських націонал-революціонерів. В нашому житті не було сподівань, тільки мрії та віра.Ми жили серед страшної задухи.