... В балках,в яругах, у ковильних і сухих степахРоздерло серце всі запеклі груди,Червленим криком розписало жах,Затерло навіть тіньколишніх переможних трудів. Вояцтво шкандибало, мов діди жебручі,І кляло всіх старшин,Нараз завив десь пес у кручі,А зза кургану виползли воскреслі лави співборців,Вчорашніх партизан і вгризлися, мов клин. Хоч розпач подвоїла силиІ кидала від шалу в шалі шарпала потухлі жилиЗломився шик,ряд бойовий поникі виростали пагорки мерців. Ця глупа нічПройшла в такій тупій різні,Що серед тьмиГеройські духи тих нестримних січВ позагробовій тишиніЗ гризнею гнівною зривалися одні на одних у повітріВ перекотах на вітрі - Аж див дзюбасте і криве обличчя закривав крильми—————————-—————————-Закам'янів світанок,в підслуху - заставна зміна,Чи не підходить з Заходудвижимий смерч когорт. На тризні мовив волхв,Свята і непорушна ця країна,Не скарги - мста і смерть впадуть на голову,як хто зіткнеться святотатно її віка.Бо Україна - зачарована земля,новітній,Нібелюнгів горт*.

Ростислав Єндик, збірка «Титан», 1948*горт – дім, прибежище (з фін.-угр. джерел)