Про дітей, а не про грошіНещодавно на консультації ми з клієнткою говорили про її дитину. Вона каже: «Не хоче вчитися. Домовляюся з ним у грі, шукаю підхід, але він відчуває мої слабкі місця і маніпулює. Терплю-терплю, а потім зриваюся і починаю кричати».Чому так відбувається?Бо діти тригерять наші непрожиті дитячі травми. Вони торкаються тих почуттів, які ми самі колись не витримали, які відчували в дитинстві і витісняли. В ці моменти починає протестувати не дорослий у нас, а наша внутрішня дитина. Тоді ми ніби перестаємо бути дорослими батьками - дитина бачить наші травми й починає грати на них.Дорослий витримує почуття та може контейнувати емоції дитини. А коли ми вже кричимо - це знак: ми не витримали, ми випали з дорослої позиції. Своєю поведінкою дитина наче перевіряє нас «А ти справді доросла? Чи ти ще маленька?». І коли ми кричимо, то «О, ти не витримуєш, я ж знала, що не можу опертись на тебе»Що тоді відбувається?Ми міняємося з дитиною місцями - дитина раптом займає дорослу позицію. У цей момент вона перестає бути дитиною, а швидко дорослішає і починає рятувати вашу внутрішню дитину, якій так було боляче в дитинстві і її витіснили.Ось чому так важливо повертати собі дорослу позицію. Бо дітям потрібні ми дорослі, а не наші травмовані внутрішні діти.