LESTER розстановки | Ми вже вміли вставати. Просто забулиМаленька дитина не очікує, що хтос...

Ми вже вміли вставати. Просто забулиМаленька дитина не очікує, що хтось навчить її ходити. Вона просто пробує. Сотні разів. Без гарантій. Без очікувань результату “на завтра”. Просто з глибоким внутрішнім бажанням — встати на свої ноги.Вона спирається на меблі. На мамині руки. На власні долоні. Падає. Розбиває лоба. Кричить. І знову пробує.І ми всі пройшли цей шлях. Абсолютно всі.Це найперший досвід самостійності, який ми здобули. Не з книжок. Не від коучів. Не з марафонів. А тілом. Через біль. Через шишки. Через рани.І найважливіше — цей досвід уже всередині нас.Ми вже знаємо, як це:— вставати після провалу— робити знову і знову— не чекати, що хтось “прийде і навчить”— рухатись без гарантій— і одного дня — піти самостійноТак чому, коли справа доходить до життя, до грошей, до бізнесу — ми раптом забуваємо це? Чому ми очікуємо, що тут повинно бути легко, швидко, і щоб хтось “провів за ручку”?Ми не безпорадні. Ми просто згадали не той сценарій. Ми згадали про «мама дасть», а не про «я можу зробити маленький крок». Той перший простіший та легший, а другий затратніший… з шишками, болем, провалами та підйомами. Однак ми навчились ходити і ця навичка з нами назавжди, ще й не втратить свою актуальність. А подарована мамою лялька вже зовсім не актуальна 🤷🏼‍♀️Той інший сценарій — наш. Глибоко тілесний. Ресурсний.Просто його варто згадати.