Кейс із практики: коли сама не дотягуєш до створеного образу

Прийшла клієнтка. Експертка, у неї є блог, продукт, запити. Каже: «Хочу більше клієнтів. І більше грошей. Але відчуваю якусь перепону — ніби між мною і людьми щось є. Наче не можу з ними контактувати».

Ми пішли в роботу. І в цій перепоні вона побачила… себе. Точніше, свою «ідеальну» версію, яку транслює в Instagram. Гарну. Професійну. Естетичну. Таку, яку люблять та рівняються на неї. Таку, на яку підписуються. Але — не справжню. Бо в реальності «Я сама до цього образу не дотягую». І саме це відчуття — «я не така, як виглядаю» — створювало напругу. Проявляло внутрішнього самозванця. Недосяжності та високі планки. Відторгнення та безпомічність. І як тут виходити в сторіз, коли зачіска не така? Голос не той? Нема макіяжу… Або відчуваєш емоції, які «не личать експерту»? Контакту з клієнтами не було. Бо контакту з собою не було теж. А клієнти це відчувають. Якщо в образі, який транслюється, є щось вигадане, штучне — клієнти відчувають обман. Тією самою пʼятою точкою відчувають. Хоча і не хочеш обманювати — просто хочеш здаватися кращою, кращою ніж є насправдіЩо ми зробили?

🔹 Побачили: ця «ідеальна версія» — це не вона. Це ілюзія.

🔹 Клієнти не вірять в ілюзію. Вони хочуть людину.

🔹 Вона визнала: я не дотягую до цього образу, і це нормально. Я жива. І саме після цього зʼявилась готовність — проявлятись. Не «ревіти в сторіз». Але бути. Живою. Справжньою. Не ховати емоції. Не чекати ідеального стану. Не тягнутися до маски, яка і є тією перегородкою між тобою та твоїми людьми. Бо насправді…Нам не потрібна чиясь ідеальність. Нам потрібна чесність. Чесність дає енергії текти в потрібному напрямку. Ілюзія розсіює енергію, створює напруження, виснажує.

Хочете дослідити, що може стояти між вами і клієнтами? Пишіть мені в особисті — посилання в закрепі.