Просте рішення, яке ми ненавидимо

Ми не любимо прості рішення. Вони здаються нам… надто простими.

💡 Як це — просто взяти і розбити ціль на маленькі кроки?

Якщо ми вже 3,5,10 років не можемо досягти бажаного, вкладали в це силу-силенну зусиль, виснажували себе, мучилися сумнівами, то хіба вихід може бути настільки банальним? Нам хочеться чогось грандіозного:- Якогось сакрального інсайту, який «переверне все»- Суперметоду, про який ми раніше не чули- Моменту, коли всесвіт сам приведе нас до цілі, бо ми ж вже вистраждали її цю цільА нам кажуть: «Зроби маленький крок. Почни.»

І тут у нас внутрішній протест - шо🤯?????? Бо якщо рішення настільки просте, то що ж ми всі ці роки робили? Виходить, ми дарма страждали? Дарма мучилися? Дарма вкладали так багато енергії в пошуки іншого шляху? Все не може бути настільки просто… Ми починаємо саботувати. Ігнорувати. Бо наше страждання вже стало для нас важливішим, ніж сама ціль. Але питання ось у чому:❓ Чи хочемо ми й далі жити в цьому?❓ Чи готові прийняти, що рішення може бути банально-простим, але ефективним?❓ Чи дозволимо собі нарешті дійти до результату? Жити насправді легше, ніж здається. Але ми не завжди це обираємо.