Ответ на вопрос:Владимир СкляровЩоб відповісти на це питання, доведеться похитнути стрункий внутрішній світ бійців мовного фронту.Але переживати не варто. Їхній стрункий світ не зламається. Бо немає нічого сильнішого за віру.Їхня віра настільки сильна, що вони з піною на роті доводять, що не тільки Київ, а навіть Дніпро, Харків і Одеса стали теж україномовними.Що, звісно, неправда — достатньо просто приїхати в ці міста, щоб перевірити.Але повернімося до Києва — він є яскравим прикладом.Так от, згідно з даними мовної омбудсменки Івановської, 82% дітей Києва на перервах у школах говорять російською.Мені ж не потрібно доводити, що діти говорять мовою своєї сім’ї? Поки що їм начхати на упередження і чиїсь правила, вони живуть, не ламаючи свою ідентичність.Хоча на дітей вже роззявили рота лицемірні чиновники (які теж у житті говорять російською).Але із дорослими теж все виявилося не так просто.Російська мова стала мовою довіри.Це коли з незнайомою людиною ти про всяк випадок почнеш розмову українською, а з тим, кого добре знаєш, — російською.Це коли закон тебе зобов’язує обслуговувати клієнта українською, але коли тобі треба щось сказати напарнику в кав’ярні, ти переходиш на російську.Це коли на діловій зустрічі всі починають розмову українською, але щойно розслабляються — переходять на російську.І якщо російська стала мовою довіри, то чим же стала українська?Точніше — чим її зробили.Мовою примусу. Мовою тиску. Мовою страху.Мені боляче це говорити, тому що я всім серцем люблю українську мову.Ніхто ще так не принижував українську мову, як ті, хто «бореться за неї».