Друзі, щиро дякую за кожне запитання «як ви?», «чим допомогти?»Ми з Хьюжиком тримаємося. Він трохи в стресі, але поки що відволікаю його іграми та смаколиками, обходимося без ліків. Вчора спілкувалася з жінкою з сусіднього дому до якої власне завітала та ракета (її частина). І всі ті слова від яких ще більше тривоги: «дивом», «випадково», «передчуття»…Дім іншої жінки, яка два роки тому втратила на війні чоловіка - зруйновано вщент. Але «дивом» та «випадково» вона, син та дві собаки живі. Правда одну шукали усім селом добу. Я думаю про те скільки людина може вмістити болю та горя? Мабуть нескінченно. І ота ілюзія ненависна мені про незламність. Вже від самого слова верне. Для мене воно стало синонімом «тримайся» або «соберись тряпка». Якщо що - як бути не знаю. В школі мене вчили про війну у минулому часі. І ніхто не готував жити у війні. Але питання «як ти?» - я б вписала в усі підручники світу. На фото дім після прильоту та вже ввечері того ж дня. Щира подяка усім хто працювавВ нас вже є газ і світло🔆