3/3
«Бобан, Мальдіні, Альбертіні були для мене визначальними. Треба було лише спостерігати за ними й копіювати. Вони завжди були послідовними, мені було легко, це була мрія. Я не відповідав рівню того «Мілана», але це було в мені. Я взявся за роботу, мені допомагав Тассотті. У Міланелло висіли фото багатьох виграних трофеїв, моєю мрією було побачити там своє фото. Мені пощастило багато років носити ту футболку, і я маю дякувати багатьом чемпіонам та особливим людям. Мальдіні був не просто капітаном, а тим, хто ніколи не пропускав тренування. Він був чемпіоном на всі 360 градусів».

«Зіпсований мурал Барезі? Багато люті. Ми живемо у складному, проблемному світі, я вже нічому не дивуюся. 2006 рік? Я травмувався перед чемпіонатом світу, але сказав Ліппі, що мене треба прив'язати в Ковер­чано, щоб я залишився вдома. Ми їхали на турнір, а в нас жбурляли помідори через проблеми з «Кальчополі», але потихеньку дійшли туди, куди дійшли. Історична перемога, її творцем була одна людина — Марчелло Ліппі, який зробив усе, щоб створити колектив».

«Пато? Неймовірний гравець. Він бігав надто швидко, ніби не торкався землі. Він багато страждав. Якось я страшенно розлютився на нього: він втратив кілька м'ячів на виході з оборони у Вероні проти «К'єво». Я на нього страшенно кричав і ледь не з'їв його після жесту рукою, який він мені показав. Пірло? Він був гірший з розіграшами, зруйнував мене. Я дуже гостро переживав матчі, вимагав серйозності від тих, хто був поруч зі мною. Але як тренер я інший, мені подобається, коли гравці трохи відволікаються».

«Грати в баскетбол з Галлінарі? Я метр двадцять, куди я піду (сміється, прим. ред.). Я дуже люблю баскетбол, вони фізично з іншої планети. Бірхофф? Він був дуже сильний в грі головою. Я підстрибував, стрибав і вигравав м'ячі. У мене була техніка: підставляв зад і не давав їм стрибати. Я виграв багато м'ячів головою, був вибуховим. Знав, як стати. Тоні рідко вигравав верхову боротьбу проти мене. Чому я відкрив рибну крамницю? Коли дружина ходила по рибу, це було надто дорого (сміється, прим. ред.). Тому я відкрив рибну крамницю з рестораном».

«Матерацці? Я був із ним у «Перуджі», ми багато пережили разом, і він мені дуже допоміг. Він почувався добре, був старшим. Він був важливим для мого росту. З ним у мене завжди були неймовірні стосунки. В «Інтері» він був звіром, ніби не знав тебе, давав справжні «удари». Вієрі? Неймовірна особистість, він такий, не прикидається. Я багато разів передивлявся матч із Байроном Морено, той наробив багато. Але й ми… У нас було багато можливостей, ми були наївними. У мене теж була чудова нагода на «золотому голі». Я сказав Морено кілька лайок калабрійською».

«Боснія — Італія? Епізоди вирішують. Так завжди, вони частина нашого світу й нашого життя. Я завжди казав: маю дякувати хлопцям і людям, які працювали зі мною, усім гравцям. Вони дали мені все, і я це відчув на собі. Це рана, яка залишиться на все життя, але я нічого не можу сказати. Бастоні я подякував, це частина гри. Лишається все, що вони мені дали, і добре, що ми зробили. Нас завжди судять за результатом, і мене це дратує: треба дивитися, як ми це робимо. Чемпіонат світу спочатку я не дивився, мені було важко навіть заснути. Потім почав стежити за ним після першого раунду».

«Алайбегович проти «Ювентуса»? Шрам залишиться назавжди, але я люблю дивитися вперед. Сьогодні ти привів мене сюди, але ти знаєш, що я не люблю говорити про те, що було зроблено, хочу думати про те, що треба зробити. Моя віра? Шість років тому я втратив сестру, не можу її побачити уві сні, віддав би все, що маю, щоб провести з нею час, мені її бракує. Мені пощастило, що в мене ще є мама й тато. Я думаю і про них: до цього ніколи не можна бути готовим, що дитина піде раніше за тебе».

«Моя хвороба? 4–5 місяців я пролежав у ліжку, але завжди думав: уяви, якби мені дали 5 місяців життя. Уже 6–7 років я не п'ю жодного алкоголю, мушу щодня робити ін'єкції кортизону, і так живу далі. У день, коли в мене більше не буде поколювання й емоцій, скажу «досить». Сподіваюся стати дідусем, цим і займуся. І зроблю все для онуків».