"Я заглядаю на автобус, а вона вже коло воріт" - всміхається дідо.Заквітчане подвір'я зустріло п'янким запахом чорнобривців. Їм якраз пора.Дідо пильно обирає найкращі гілочки, щоб вирізати на завтра.Бабця прийшла з букетом зілля од сусідки: "Ходи до мене, си яблуко вибереш чи грушку" - гукає одну до себе, а через хвильку і другу."Пішла нині торгувати і все роздала. Най люди мають" - ділиться сусідка з блиском синіх очей і шляхетою старечою втомою на обличчі.І зібрались біля комори ябка від Славка, грушки від Метохориків, грушки від Надьки і наші, сливки, квітки від Миросі."На! пробуй, Іринка, яка ліпша. Отаво, яка файна."Завтра люди несуть на освячення першоплоди. В селі на Преображення Господнього празник. "Візьми , Славку, вирви ще оце жито і оті квітки. Може Іринка схоче і собі букет зробити..." І кличе мене Україна з туги до життя...До життя, що варто прожити. До життя, за яке варто воювати. До життя, за яке варто померти.За хутровину айстр і "Слава Богу" край подвір'я, за серпень, що пахне чорнобривцями і смакує кислим яблуком, за людей, що несуть на освячення першоплоди... Життя є. Туга минула.Дивися, серце. Вчися про життя.І вчися про людей.#Україна