Колись Сирець почався для мене з пам’ятного знаку «Матчу смерті». Гарний пам’ятник, але є одне «але»: «Матчу смерті» не було.Памʼятний знак був встановлений у 1999 р. Історичним підґрунтям для цієї локації стали футбольні бутси, знайдені поблизу Сирецького концтабору під час будівництва житлового масиву в межах ширшої зони масових розстрілів та поховань.За офіційною радянською історіографією, у серпні 1942 року колишні гравці «Динамо» зіграли матч проти німецької команди Flakelf. Начебто, незважаючи на наказ під страхом сиерті програти, футболісти перемогли — й були негайно розстріляні в Бабиному Яру. Цю історію почали активно просувати в 1950–80-х роках, зокрема в радянській пресі, кіно і шкільних підручниках.У документально-художній книзі «Бабий Яр» Кузнецов теж описує цю історію, але вже не вказує на прямий зв’язок між матчем і стратою:«До гравців у роздягальню перед матчем заходив німецький офіцер і наполегливо рекомендував програти. Але наші не підкорилися і перемогли… Після гри святкували — пили, закушували, сміялися. Лише пізніше прийшли арешти». Сучасні дослідження істориків та свідчення очевидців підтверджують, що переможний матч динамівців із нацистами дійсно був (і не один). Але арешти футболістів почалися через кілька днів і не були з ним пов’язані. Причиною арештів стали звинувачення у співпраці з НКВС. З 11 заарештованих гравців лише четверо загинули в Сирецькому концтаборі.«Після матчу ми ще довго жили. Гуляли, ходили, ніхто нас не чіпав. Загибель прийшла пізніше», — розповідав футболіст Микола Мельник. Така ось історія. Я, звісно, люблю міські легенди (особливо моторошні) як джерело культурологічного контексту, але не тоді, коли пропаганда витісняє реальність.#хтонічний_сирець#хтонь_дорогожицька