Насправді перший офіційний сольний тур від видавництва — це тур з «Батьковбивцею» зараз.Мені завжди здавалося, що такі тури — це дуже потужний інструменет промоції. Ну або мені завжди хотілося чогось у дусі 100 міст Кідрука. Але, на жаль, з дебютним романом у мене взагалі не було подій від видавництва. З другим романом мені вдалося домовитися, що я бодай поїду в кілька міст за власний кошт.Я все спланувала, оплатила квитки й готелі — і пішло не так усе, що тільки могло. Ми тоді винаймали з подругою двушку в сталінці, і подруга вирішила з’їзжати. Сама я б цю квартиру не стягнула, а всі мої вільні гроші пішли на цей самотур, тому м’яко кажучи, сталася драма. Дивом я знайшла собі нову хату, переїхала й вже на наступний день після переїзду зранку мала поїзд до Львова. Я спустилася поснідати в кав'ярню під домом і жорстко отруїлася. Як я доїхала — просто не пам'ятаю. Людей на події було мало, десь до десяти, книжки, здається, не купили взагалі жодної. Змучена, я прийшла на вокзал і зрозуміла, що в мене на квитку номер поїзда якийсь не такий, як на таблі. Бо на нервах я взяла квиток не зі Львова до Києва, а з Києва до Львова. Додому я їхала в плацкарті на верхньому боковому біля туалету. Лежачи в пітьмі, хропінні, смороді й завиваннях музики, яку тіп вперто не хотів слухати в навушниках, я ставила собі одне питання: нахіба це все. Але найгірше чекало на мене попереду. Далі була подія в маленькому місті, теж на людей 8, може 10. І буквально хвилин за 15 після початку розмови одна з гостей сказала, що має запитання. Я зраділа, подумала, що ого яка залучена аудиторія. Але гостя встала й спитала, з кого я списала ці недоречні жарти. Потім додала, що промоніторила всі відгуки — і ніхто цю книжку не дочитує саме через ці недолугі жарти.Мені захотілося померти на місці.Справедливості заради, в цьому самотурі була й світла пляма — подія в Одесі, яку організував Артем з «Пірнай у слово». Там було затишно й тепло, а найприємніше — на презентацію «Батьковбивці» прийшли гості, які були ще на цій події! Чекали й дочекалися. Але як же мені кайфово мати справжній сольний тур після усіх цих поневірянь. Не лізти в організацію, не малювати собі самій афіші, їхати з комфортом, бачити багато гостей, мати справжню чергу на автографи після (так, я досі не вспокоїлася, бо для мене це досягнення).Ця історія для мене дуже надихаюча. Бо ми багато знаємо про умовний перший десяток зірочок сучукрліту, а про такий равликів як я, які повзуть, борсаються, лажають, але зрештою доповзають до мрії — недостатньо. У мене вийшло.Вийде й у вас. Обіймаю.