Я приїхав у ЄС напочатку нульових. І ще застав у банках анонімні і кодовані рахунки. Це коли у отримувачі прочерк або "Барт Сімпсон", і лише банк знає, кому рахунок належить.Потім почались регуляції. У одній з перших AML-директив Євросовок такі рахунки заборонив. Бо "державі потрібна прозорість". Спочатку треба було заповняти ім'я і прізвище. Потім ще адресу. Потім призначення платежу. Потім банки почали вимагати договора і інвойси.Потім прийшла крипта. Спочатку її не сприймали, потім з нею боролися. Потім вирішили прийняти неминуче. І ось у 2020х у вас знов є анонімний рахунок. На який будь-хто може відправити вам гроші, не знаючи реального отримувача. І лише фін. установа, при вводі-виводі коштів між фіатом і криптою (я зараз про легальні шляхи) знає, хто ви такий. Причому, якщо у першому варіанті з банком, про вас знали вже після отримання коштів, у світі блокчейну кошти можна ганяти між такими самими "анонімними рахунками" необмежено, а законних шляхів на 100% довести що 25й рахунок у ланцюгу, який ніде ніколи нічого не виводив і не вводив з фіату, теж ваш - неіснує, можна лише підозрювати.Це все факти. Тепер питання. 25 років платники податків утримували і продовжують далі утримувати цих потвор, що йменуються "фінансовий регулятор". 25 років регулятори трахали ринок, заважаючи працювати. Через 25 років мета регуляцій - прозорість фінансових операцій для держави стала _гіршою_, ніж була на початку.Хто відповість за цей пройоб? Хто поверне гроші, які отримали тисячі працівників, а роботу на замовлення держави не зробили? Чому ці люди ще не сидять, чи не розстріляні?