🏵️🫧👁️THE SMILE — COTOUTS👁️🫧🏵️Цього місяця вийшло два альбоми: один у Славка Вакарчука (його я не зміг дослухати), а другий у Тома Йорка (його я прослухав десятки разів). Якось ми їхали з дружиною і вона порівняла страждання Тома та Славка. Вона сказала, Том страждає, не намагаючись показати, що в нього сталеві яйця. І знаєте, мабуть, тому його страждання я й люблю. Вони не всупереч чомусь, а просто, тому що — це окреме повноцінне відчуття, якому є місце і з якого можна дістати чимало енергії. Й навіть конвертувати її в бабки, як показує практика.Та в The Smile цих страждань не відчувається. Їх там рівно стільки, скільки треба аби драматургія дала можливість запустити безкінечну спіраль пісні. Новий альбом The Smile Cotouts — це якась квантова музика, що є водночас матерією і часом. Він нагадує мені осяйний легендарний In Rainbows, своєю багатошаровістю та різногранністю. Навіть не просто нагадує — я чую в серці віддзеркалення тої музики, що колись неабияк змінила моє життя.Зауважу, що це другий альбом Йорка, Грінвуда та Скіннера за рік. І другий так само епічний (і навіть епічніший). Іноді під час прослуховування складається враження, що це грають не три людини, а триєдина свідомість, що пронизує цих музикантів, а до купи ще й тебе слухача. На цьому альбомі до них також приєднується ще медіум саксофона Robert Stillman.Частину з альбому мені пощастило почути на концерті цього літа в Римі. І тоді не було жодної пісні, де музиканти (за винятком ударника Скіннера) не змінювали б інструментів. Тобто команда щоразу виносила гітари, викочувала фортепіано, виставляла правильні початкові показники на Moog, замінювала Грінвуду подраний смичок, яким той грав на басу. Складалося враження, що гурт з усім персоналом — єдиний організм, а музика, що народжується — це справжні живі діти з чарівних реальностей.Всі пісні традиційно поліритмічні, але до всього вони ще й звучать якось нетерпляче, і від цього живо. Ніби новий метелик, що ось-ось вибереться з кокона.Я раджу вслухатися в альбом цілком і на репіті кілька разів. Але якщо ви не хочете пірнати так глибоко у цю мікстуру року-джазу-віддаленогоIDM-неокласики-панку-абощо, то обійміть своєю свідомістю тіла цих треків:🎵 Zero Sum — потужний прогулянковий бенгер та й годі;🎵 Colours Fly — напівгнітюча, напівкатарсична медитація, що розганяється аж до стишення;🎵 Don’t Get me Started — я б назвав це саундскейпом триєдиної душі Йорк-Грінвуда-Скіннера;🎵 Tiptoe — сінематік утіха, сповнена любові, огорнутої теплою ковдрою суму;🎵 No Words — а тут стрибок від медитації, до досить радійної форми (радіо здорової людини, авжеж).Але всі слова, що скажу я, будуть зайвими, цей альбом потрібно слухати.А ще почитайте текст на Pitchfork, що розкриє не лише культурні, але й соціальні грані цього твору.Cotouts в моїй особистій ієрархії точно потрапляє у топ-5 альбомів, які би я увімкнув послухати іншопланетянам або показати культурний рівень нашої цивілізації.#TheSmile #epic_albums