Робота над проєктом книжкового клубу дає можливість інколи читати ті книжки, які б сам певно не обрав як першу опцію до купівлі і прочитання. Наприклад, якщо з “Місис Делловей” ще могло бути, що я сам би свідомо зацікавився текстом, то з “Ніщо” такого б не було, я б просто не знав про її існування 🤷‍♂️#прочитане Барселона 1940-х років, після громадянської війни, навколо бідність, незагоєні рани суспільства та інші соціальні виклики. Зовсім не та загадкова та готична Барселона, в яку можна закохатись, читаючи, наприклад, Карлоса Руїса Сафона. Ця Барселона — голодна, важка, позбавлена любові. І на додачу до того, що глобально все погано, головна героїня — вісімнадцятирічна Андреа — переживає низку негараздів і на власному, особистому рівні. Вона переїздить до міста, щоб вивчати літературу, в надії на нові знайомства і гарне майбутнє. Натомість потрапляє до власної ж токсичної родини, читати про яку важко на фізичному рівні. І загалом — хорошого в житті Андреа відверто мало. Думаю, коли читатимете, ви відчуєте, що текст перегукуватиметься своєю важкою атмосферою і безпорадним становищем з українською літературою часів сталінського терору 🙏 Що я ще відмітив — це талант авторки до письма, в тексті так багато влучих деталей, і при цьому так легко читається. Звісно, є недоліки, як недопрацьовані персонажі, логіка яких часто незрозуміла, але Кармен написала цей текст, коли їй було лише трохи за 20 років. Легка в читанні і страшна в сенсах. Книжка, до якої у вас точно будуть питання, але яка так само не залишить вас байдужими. Якщо подивитись/почитати допоміжні контекстні відео/статті про Кармен Лафорет, то 100% сприймається краще, перевірено на практиці.