Олександр Кабалюк, який згодом і нарікся прп. Олексієм Карпаторуським, народився 12 вересня 1877 року в селі Ясіня в Марамороші — східній частині Карпатської Русі, в родині селян. З дитинства він читав багато літератури, прагнув знань про віру.
Відслуживши в армії, Олександр зважився пов’язати своє життя з Церквою. Він пішов до прозорливого старця Бескидського монастиря, який порадив йому присвятити себе служінню Богу. У себе на батьківщині Олександр Кабалюк, після смерті батька вже ставши заможним господарем, якось познайомився з чоловіком, який прийшов з Почаєва до Карпат продавати духовну літературу. Він і розповів Олександру про Православну віру, про святині Православ’я та зокрема про Почаївську Лавру. І юнак набув бажання побувати там, відразу ж відправившись із цим чоловіком до Почаєва; потім відвідав Київ, де пізнав красу православного богослужіння. Тут він познайомився з ченцями Печерської Лаври і розповів їм про нелегке становище русинського населення в Карпатах, що знемагає під важким австро-угорським гнітом.
Забезпечений тут богослужбовими і духовно-повчальними книгами, він став пробиратися потайки через дрімучі карпатські ліси; всі отримані книги приніс на батьківщину. Познайомившись з історією і довідавшись, що унія обманом була нав’язана народу західної України, і бачачи, як уніатське духовенство на кожному кроці експлуатує зубожіле селянське населення, юнак Олександр вирішив присвятити себе духовному служінню і діяти як місіонер, сподіваючись, що тоді він зможе успішніше впливати на віруючих, щоб вони скинули з себе ярмо і повернулися в свою прадідівську віру, віру Православну.
Однак на місіонерську діяльність влада відповіла тим, що в районах православного руху жандарми зграями робили облави, били людей до крові і піддавали арешту всіх, у кого виявляли православну літературу. Та гоніння не тільки не відлякали юнака, але ще більш зміцнили у вірі і бажанні істинно і православно слідувати за Христом. Для того щоб набратися духовного досвіду, тоді ще  Олександр Кабалюк здійснює паломництва до Єрусалиму і на Святу Гору Афон, де в 1908 році настоятель Свято-Пантелеймонівського монастиря архімандрит Мисаїл благословляє Олександра іконою Пресвятої Богородиці «Акафістна» зі словами: «Прийміть від мене цю ікону Божої Матері і відвезіть її в свій край як благословення святої Афонської Гори».
У 1909 році він вступає на навчання до Яблочинського чоловічого монастиря. Про ці події на Афоні була видана брошура, в якій приводився короткий нарис з історії поширення Православ’я на Закарпатті та страждання русинів під угорським і католицьким гнітом.
25 березня 1910 року, з благословення єпископа Холмського Євлогія, архімандрит Серафим звершив постриг Олександра Кабалюка, майбутнього Христового сповідника, в малу схиму з нареченням імені Олексія в честь Олексія, чоловіка Божого. 11 липня 1910 року послідувало висвячення в ієродиякона; 15 серпня в ієромонахи. Після цього він починає нести послух, що стає справою всього його життя: служити священником у Закарпатті.
Отець Олексій отримує антимінс і комплект похідного храму зі складним іконостасом, шитим на полотні, іншу богослужбову утварь. Фактично несучи храм на своїх плечах, адже на батьківщині його могли схопити жандарми як «шпигуна», тому він таємно переправляється через австро-угорський кордон, щоб почати своє пастирське служіння.
Змучений народ без віри Христової його вже чекав із радістю. Але чекали священника там і жандарми. Вони всюди влаштовували облави. Та Господь оберігає його. Ієромонах Олексій прибуває в село Ізу, де йому було призначено парафію. І одразу його хотіли заарештувати, але народ — від малого до великого — встав на захист свого пастиря. Отця Олексія не заарештували, побоялися повстання. Зберігся навіть лист начальника жандармерії, де зазначається про цей випадок: «Потрібно було б перестріляти весь народ в Ізі, і тільки тоді можна взяти від них священника».