Святитель Димитрій (у миру — Туптало Данило Савич), народився 11 грудня 1651 р. у містечку Макарів Київського полку (нині — Київська обл.) у родині козацького сотника Сави Григоровича Туптало. У 1662 р. вступив на навчання до Києво-Могилянського колегіуму, де виявив схильність до поезії, усамітнення та читання святих книг. У 1665 р. залишив колегіум і, не здобувши повної освіти, оселився в будинку своїх батьків.
9 липня 1668 р. Данило прийняв чернецтво з ім’ям Димитрій у Київському Кирилівському монастирі. Навесні 1669 р. виїхав у Канів, де митрополит Київський Йосип висвятив його у сан ієродиякона. Після цього повернувся до Кирилівського монастиря, де трудився сім років. У червні 1675 р. у Свято-Троїцькому Густинському монастирі рукопокладений у сан ієромонаха архієпископом Чернігівським Лазарем (Барановичем) і призначений на посаду проповідника до Чернігова, де проявився його дар слова. З 1677 по 1679 р. ієромонах Димитрій жив у Вільно та Слуцьку, а у 1679–1681 рр., після повернення в Україну, — у Крупицькому Миколаївському монастирі.
10 серпня 1681 р. возведений у сан ігумена та призначений настоятелем у Преображенський монастир в Чернігові. 1 березня 1682 р. за бажанням гетьмана Івана Самойловича переведений ігуменом у Крупицький Миколаївський монастир поблизу Батурина. Однак подвижник обтяжений розпорядженням гетьмана 26 жовтня 1683 р. відмовився від ігуменства в столичному монастирі. 23 квітня 1684 р., на запрошення архімандрита Варлаама (Ясинського), переїхав до Києво-Печерської Лаври, де розпочав головну працю свого життя — складання житій святих. У 1686 р. знову відправлений ігуменом до Батурина, де разом з управлінням обителью продовжував літературну працю. У 1692 р. залишив посаду настоятеля та оселився в окремій келії, щоб зосередитись на агіографічній творчості. Далі протягом короткого періоду часу обіймав ігуменську посаду в цілій низці монастирів: Петропавлівському у Глухові (з 1694 р.), Кирилівському у Києві (з 1696 р.) та Єлецькому Успенському у Чернігові (з 1696 р.). 20 червня 1696 р. возведений у сан архімандрита. У 1699 р. переведений настоятелем до Преображенського монастиря в Новгороді-Сіверському.
У 1700 р. Петро І шукав на Тобольську кафедру кандидатуру людини, здатного стати просвітителем серед язичників Сибіру. За рекомендацією Київського митрополита, одним із претендентів став архімандрит Димитрій, який справив сприятливе враження на царя. 23 березня 1701 р. відбулася його архієрейська хіротонія із возведенням у сан митрополита Тобольського та всього Сибіру. Однак ієрарх не зміг виїхати до Сибіру через бездоріжжя і хворобу. Враховуючи його слабке здоров’я, Петро І відмінив свій указ, і 4 січня 1702 р. призначив святителя митрополитом Ростовським та Ярославським.
Перебуваючи на Ростовській кафедрі, святитель Димитрій дуже швидко виявив неосвіченість серед місцевого духовенства, пияцтво та недобросовісне ставлення до пастирських обов’язків, які особливо виділялися на тлі неосвіченості та байдужості мирян. Тому своїм першочерговим завданням він бачив просвітництво та виховання духовенства та пастви, а також боротьбу зі старообрядницьким розколом.
1 вересня 1702 р. в архієрейському будинку митрополит відкрив граматичну школу, куди приймалися діти з усіх станів. При цьому навчання було безкоштовним. Тут викладалися граматика, катехізис, співи по нотах, віршування, а здібні учні вивчали латинську та грецьку мови. У ростовській школі також існував театр, для якого святитель писав драми та декламації.
При митрополиті Димитрії в Ростовській єпархії було споруджено чимало храмів. Сам ієрарх був відомий своїми аскетичними подвигами, благодійністю бідним та калічним, а також випадками зцілення біснуватих. У цей період свого життя він закінчив роботу над «Книгою життя святих» (місячні Мінеї), яка вийшла у чотирьох томах і стала головною працею його життя. Вона стала найулюбленішою книгою серед віруючих, де виросло не одне покоління подвижників благочестя, а також класичних письменників XVIII—XX ст.