Офіційний канал Кам'янської єпархії УПЦ | Маючи міцну статуру, митрополит Філарет дожив до похилого віку і майже...

Маючи міцну статуру, митрополит Філарет дожив до похилого віку і майже до кінця життя зберіг сили і бадьорість. Тільки за два роки до смерті, після тяжкої хвороби, він видимо став знемагати; він став вельми чутливим до застуди, і його стали мучити різні недуги. Кожен раз, коли він занедужував, він вважав свою хворобу передсмертною і готувався до смерті. При цьому він не боявся смертної години, а очікував її з радістю, цілком впевнений в тому, що по смерті йому буде добре. Останні роки свого життя він провів, можна сказати, в постійній думці про смерть і в постійній турботі про гідне приготуванні до переходу в вічне життя. Незважаючи на свої хвороби, до останніх днів не послаблював своєї келійної молитви; години, проведені ним в молитві і за Божественною Літургією, вважав найбільш втішними і дорогоцінними для себе.18 грудня було звершено над ним таїнство Єлеопомазання. Вночі на 20 грудня він, прийнявши на своєму ліжку те положення, яке зазвичай надають людині у гробі, тремтячим і уривчастим голосом проспівав: «…бачачи, як лежу безмовний і бездиханний». Рано вранці 21 грудня митрополит Філарет за звичаєм причастився Святих Таїн і на 79-му році свого життя, тихо помер.Святитель Петро був уродженцем Галицько-Волинського князівства і походив із благочестивої сім’ї. Досягнувши повноліття, юнак виявляє бажання вступити до одного з монастирів на Волині. За побожне життя та неухильне виконання чернечого послуху його рукопокладають у пресвітера.У монастирі майбутній Святитель навчився писати ікони і робив це з великою майстерністю. Досі православні вшановують, написані святителем Петром, ікони Божої Матері “Петровську” і ”Новодворську”.Згодом ієромонах Петро вирішує усамітнитися, і тому, з благословення ігумена, залишає монастир та оселяється неподалік Львова на березі ріки Рати, що впадає у Західний Буг (район с. Двірці Сокальського р-ну Львівської області). Тут він поставив келію для себе, а згодом й невелику церкву для братії, що оселялася біля нього. Незабаром поруч з його келією постав Ратенський Спасо-Преображенський монастир.Святитель Петро, виконуючи обов’язки ігумена Спаської обителі, був для братії дбайливим батьком, повчаючи і словом, і прикладом свого богоугодного життя. Він був настільки добрим і милосердним, що жодного подорожнього не відпускав без милостині, і коли не мав що подати, то роздавав написані ним образи.Слава про подвижницьке життя святого Петра дійшла й до могутнього князя Юрія Львовича Галицького, котрий разом із своїми боярами приходив слухати його повчання.У 1303 році, стараннями князя Юрія, Галицька єпископія піднеслася до рангу митрополії. Це відбулося не випадково. Після повного зруйнування Києва військами хана Батия останній Київський митрополит Максим переніс свою резиденцію з Києва до Володимира-на-Клязьмі. Саме це стало приводом для відокремлення Галицької єпархії та заснування окремої Галицької митрополії. Галицькі митрополити, рівно ж як і Київські, канонічно підпорядковувалися Константинопольському Патріарху.Після смерті першого Галицького митрополита Ніфонта князь Юрій Львович відряджає до Константинополя ігумена Ратенського монастиря Петра з проханням поставити його Галицьким митрополитом. Але Патріарх Афанасій поставив його не лише Галицьким, але ще й митрополитом Київським і всієї Русі.Митрополит Петро жив спочатку у Галичі, а потім у Києві. Останні роки свого життя митрополит Петро провів у Москві, звідки керував церковними справами на території північноруських, київських та галицьких земель. Затвердившись на митрополії, Святитель з ревністю та любов’ю піклувався про зміцнення побожності серед своєї пастви. Незважаючи на фізичну слабість і небезпечне тодішнє подорожування землями Русі, він невтомно відвідував підвладні єпархії, навчав вірних Святої Віри та правил благочестивого життя.