Офіційний канал Кам'янської єпархії УПЦ | Було побудовано і відновлено більше ста храмів, в тому числі багато ст...

Було побудовано і відновлено більше ста храмів, в тому числі багато старовинних, до цього часу занедбаних.Призначення святителя Володимира митрополитом Московським відбулося 21 лютого 1898 року, а 28 березня того ж року він вступив в управління єпархією. І розуміючи ступінь своєї відповідальності, керований ідеєю зростання духовного життя, тут владика продовжив свої труди. Простий в спілкуванні з усіма, але твердий і наполегливий у своїх вимогах і розпорядженнях, він наполягав на тому, щоб все столичне духовенство якомога ближче стояло до народу, щоб священики частіше звершували богослужіння і проповідували. Були введені богослужбові бесіди з роздачею релігійно-повчальних брошур, релігійно-просвітницькі читання для народу, для дітей бідних, для учнів нижчих і середніх шкіл, спеціальні читання для фабричних робітників в народних домах і публічні богословські читання для інтелігенції.У 1912 році майбутній священномученик був призначений митрополитом Петербурзьким, йому було присвоєно звання і передані права першого з членів Святішого Синоду. Цей період життя владики можна вважати в його архієрейському служінні досить складним. На його адресу постійно лунали звинувачення.Громадська думка про архіпастирську діяльность митрополита Володимира в своєму обуренні впадала з однієї крайності в іншу. Одним здавалося, що архіпастир в своєму служінні занадто захоплений політичними питаннями. Іншим він здавався безініціативним і поступливим там, де потрібна твердість характеру.У листопаді 1915 року владика був переведений до Києва із збереженням звання і прав першого з членів Святішого Синоду. Це призначення вважалося «почесним засланням». Дійсно, останній — Київський період служіння митрополита Володимира був найважчим, випереджаючи його мученицьку кончину.Митрополиту Володимиру довелося боротися з впливом революційного настрою народних мас на церковне життя. Після лютого 1917 року його служіння стало пов’язане не тільки з духовними спокусами і труднощами, але і небезпекою фізичної розправи. Але святитель розумів, що за віру може постраждати. Так і сталося.Увечері 25 січня (7 лютого за н. ст.) 1918 року п’ятеро озброєних солдатів на чолі з матросом увірвалися в покої владики в Києво-Печерській Лаврі і, давши йому на збори трохи більше півгодини, вивели митрополита Володимира спочатку на лаврський двір, а потім за Економічні ворота Лаври.У свою передсмертну хвилину в молитві до Господа митрополит просив і про прощення своїх убивць. Благословляючи їх обома руками, владика прийняв мученицьку кончину: в акті медичного огляду тіла убитого митрополита зафіксовано, що архіпастиря розстрілювали розривними кулями і кололи холодною гострою зброєю.Святитель став першим архієреєм-новомучеником Православної Церкви в ХХ ст.