Це поширений психологічний сценарій, у якому людина живе в очікуванні моменту завершення певного етапу чи обставин, коли напруга зникне і нарешті можна буде видихнути. От тільки закінчу цей проєкт / ще переживу цей місяць / ще трохи попрацюю - полегшення постійно переноситься в майбутнє.Такий механізм дійсно допомагає витримувати складні періоди. Орієнтація на близький фініш дає відчуття сенсу, структури і дозволяє мобілізувати ресурси. Проте якщо цей режим стає базовим життєвим принципом, він з високою імовірністю приведе людину до втрати мотивації та виснаження.В таких випадках після завершення одного складного етапу швидко з’являється наступний. Психіка звикає функціонувати через відкладене полегшення, тому стан спокою не настає автоматично навіть тоді, коли навантаження зменшується. Незалежно від обставин людина постійно відчуває, що ще не час розслаблятися.З часом це призводить до накопиченого виснаження, втрати контакту з теперішнім моментом і незмінного відчуття, що справжнє життя почнеться колись пізніше. Ресурс витрачається не лише на справи, а й на постійне утримання себе в режимі підвищеної готовності.В першу чергу допомогти може визнання того, що полегшення навряд чи прийде саме по собі після завершення наступної задачі. Іноді відновлення потребує свідомого створення пауз, зниження темпу та дозволу жити не лише в режимі "ще трохи і.."