Європа прокидається, але запізноАнтиміграційні протести в Лондоні, Парижі, Берліні – це не просто політичне невдоволення. Це відлуння глибшої кризи. Десятиліттями Європа ховала проблеми під гаслами «толерантності» й «відкритості», відмовляючись від чесної розмови про межі інтеграції та збереження власної ідентичності.Результат – паралельні суспільства, де мігранти другого й третього покоління не стають частиною європейської культури, а європейці відчувають себе чужинцями у власних містах.Протести – це крик народів, які втомилися бачити, як їхні традиції витісняються, а еліти зберігають байдужість до їхніх тривог. У Лондоні тисячі вийшли проти неконтрольованої міграції, у Німеччині підтримка правих сягає рекордних показників, у Франції теми національної ідентичності повертаються в публічний простір. Це ознаки пробудження. Але десятиліття мовчання і самоцензури залишили глибокі рани. Чи не запізно?Ми, українці, не маємо права повторити цей шлях. Наші кордони – це не лише лінія фронту, а й межа між народом, який пам’ятає своє коріння, і світом, що його втрачає. Європа забула, що нація – це не адміністративна одиниця, а живий організм із пам’яттю, мовою, вірою. Ми цього не забули. Ми воюємо не за абстрактні «європейські цінності», а за право бути собою – українцями на своїй землі.Наш вибір сьогодні визначить, чи станемо ми ще однією країною, що розчинилася в глобалізованій безликості, чи збережемо те, за що проливалася кров поколінь українців.Підписуйтеся на ресурси Хорунжої служби:Instagram | YouTube | Telegram | Threads