Холод серед спеки

Липень. Спека. Автобусна курява. Сонце навскоси кидає проміння. Слова жінки:"Чекаю на тебе сімнадцятого грудня!"Сімнадцяте грудня... Ця дата залишилася гомінкою недосяжністю у свідомості. За словами - [останній] поцілунок -Довгий, сповнений безмежної відданостіЙ тугою розлуки, що вже пронизує тіла обох. Цією німою обіцянкою вони вклали в вуста одне одного млосну надію,Яка коливалась красномовним мовчанням серед складок її сукні. Нічого більше не сказавши, вони сказали все. Квиток у руці солдата немов переливався тремтячими символами й злісно грався з його життям:"Я можу вести в один кінець, а можу й не вести". Час тягнувся п'янкою стрічкою,Аж поки його не розітнув надвоє голос водія. Автобус рушив. Крізь скло ще раз зблиснула жіноча оголеність плечей,На які змучено спадало хвилясте волосся. У салоні солдат сильніше затягнув широким ременем свої почуття,Немов намагався уярмити майбутні безсонні ночі. Очі обох знемагали від поволоки сліз. Авторка - ліцеїстка 11-УІФ Владислава Лелеченко.