Холод серед спеки Липень. Спека. Автобусна курява.Сонце навскоси кидає проміння.Слова жінки:"Чекаю на тебе сімнадцятого грудня!"Сімнадцяте грудня...Ця дата залишилася гомінкою недосяжністю у свідомості.За словами - [останній] поцілунок -Довгий, сповнений безмежної відданостіЙ тугою розлуки, що вже пронизує тіла обох.Цією німою обіцянкою вони вклали в вуста одне одного млосну надію,Яка коливалась красномовним мовчанням серед складок її сукні.Нічого більше не сказавши, вони сказали все.Квиток у руці солдата немов переливався тремтячими символами й злісно грався з його життям:"Я можу вести в один кінець, а можу й не вести".Час тягнувся п'янкою стрічкою,Аж поки його не розітнув надвоє голос водія.Автобус рушив.Крізь скло ще раз зблиснула жіноча оголеність плечей,На які змучено спадало хвилясте волосся.У салоні солдат сильніше затягнув широким ременем свої почуття,Немов намагався уярмити майбутні безсонні ночі.Очі обох знемагали від поволоки сліз.Авторка - ліцеїстка 11-УІФ Владислава Лелеченко.