«Як крав цемент, щоб зробити зошити»Спогади №2з дитинства нашого двоюрідного діда Толі, який під час Другої світової жив у Херсоні.Уривок з його спогадів:«Я ходив до школи №6 на Суворова (ред.: до того це, була гімназія імені Сави Марченка). До школи він ходив у лахміттях, бо не було грошей на тканину чи одяг. Перешивали старі речі батька: штани, піджаки, фуфайку…На книжки грошей теж не було, а зошити робили самі. Найчастіше писали між рядками в непотрібних книгах, на полях, форзацах. І так робили всі, якщо заходили ті «непотрібні» книги.Одного разу під час окупації я пробрався в порт. Німці його охороняли, але в той момент вдалося проскочити непомітно. У порту тоді лежали чудові мішки з цементом. У тих мішках був дуже гарний, щільний багатошаровий папір — не як зараз 2–3 шари, а 7–9.Я дістав ножика з кишені. Тоді в кожного хлопця, який себе поважав, з п’яти років був ніж. Прорізав одразу в кількох мішках дірки й сховався, щоб мене не побачили. Сидів у засідці, доки цемент висипався. Такий собі цементний годинник. Потім схопив порожні мішки й дав дьору. Мішки обережно розрізав на аркуші, зшив їх і зробив собі зошити. Увесь клас заздрив — зошити вийшли круті.Мда-а… не такі ото як зараз з собачками та принцесами.» (Сміється)