я ніколи ще не відчував себе таким самотнім.

шлях саморозвитку - кроки в невідоме, інше життя. сьогодні від мене залишились тільки крихти минулого успіху та нонконформізму.

я часто думаю про те, що в мене є зовсім невеличка підтримка від родини, без неї я вже б давно бомжував або й помер десь малиновим днем. чесно, просто була опція повернутись на початок. без неї це все закінчилось б, не по моїй волі. хоча моя воля притаманна концепції.

тобто, не подумайте, я не помираю і не відчуваю, що моє життя жахливе, але не повертаючись до моїх бажань померти до 25 років, всеодно є відчуття наче все закінчиться просто й без болячок. десь серед опіній моя стежка губиться та коли я хочу попросити компас в найближчих людей, вони як правило самі блукають темними дорогами. хіба вони в цьому винні? у час, коли ідеології почали модернізуватись і геополітика дзигою випала з рамок столу? не гоже мені в такий момент просити прилад і руйнувати чергове життя. рахую, що я слабкий вид. а такому притаманно вимирати.

так, хочеться дійсно вірити, що принципи створюють культ і існує десь шестинний вимір саме культурних спільнот. трансценденталізм бавить мене, шепче на вушко колискові і заспокоює словами Генрі Торо.

і ось коли я починаю крутити свою відеострічку, мені не здається, що я щось робив не правильно. та й не думаю, що я щось змінив би. так далі і продовжував знайти сенс комусь, коли ось свій не знайшов. це справді викладацька справа.

мене часто болить серце і воно теж здається штучним. у світі де кожний інший тримає вандалізм та варварство в ДНК, мені важко тримати свої пацифістські, теплі думки. інколи, я вірю що саме теплі думки і гріють мене, тому мені треба прохолодний, субполярний клімат. дивно, але коли я подумав про пацифізм у мене потекла сльоза, я згадав фільм “бомба”, де рудоволоса Ель Феннінг грає чудово свою роль, але в Україні ви навіть не знайдете дубляжу цього фільму, так як не знайдете книгу “Спілка мертвих поетів”. це багато, що говорить про суспільство. я пару років тому сам її перекладав і думаю повернутись і завершити ще одну справу.

найкращі часи пройшли. тепер залишається або здаватись, або шукати точки дотику. дайте миру шанс, бо якось одного разу відчуєте себе самотнім і ця самотність не сподобається, це я вам обіцяю.