дякую, товариші, дякую… мені кумедно писати цей текст, бо я його пишу не вперше. на цьому каналі можна знайти мінімум два пости про те, що я кидаю поезію. але всі рази, мені здавалось, що щось не так. щось я не доказав, не до кінця висловив свою думку. пройшло 15 років з того часу, коли в мене був написаний перший віршик, який я записав під музику просто на мікрофони комп'ютера, які були в клавіатурі. (залишу цей запис під постом). сказати, що за ці роки змінилось багато, це нічого не сказати. але мій стержень цілий, він не змінився. я часто сміюсь і часто плачу, маю свій світогляд і кохаю свою депресію. сьогодні відчуваю: все, що я хотів сказати - розписано у віршах. я з вами поділився всім, чим знав і що відчував. не бачу сенсу далі продовжувати щось римоване писати. офіційно, це все. тепер я буду продовжувати писати прозу, щоб не втрачати свої навички письма і буду чесним, без творчості свого сенсу життя не бачу. який висновок? це було прекрасне життя насичене різними емоційними барвами. чи подобається мені бути тут де я зараз є, з умовами які в мене є? ні. фінальний вірш у якому я прописав, що тепер мені навіки жити мертвим тому підтвердження. у цьому каналі будуть книги, будуть мої думки і можливо вірші, які мені подобаються. ще зустрінемось в кращому житті. з любов'ю, ваш Трикстер.