син своєї бабусі. “I’ll always stand right by your side.”тепла пічка охороняє дім, запах сушеного одягу. кип'ятильник зігріє окріп на завтра помити голову. на висоті старий телевізор показує бувалі новини.так часто я не туди лізу, тому ми один вже спалили. бабуся не пропускала бокс, бої чемпіонів Кличків. на полицях блокнотів стос, брудні танці вічних слів. там про погоду і про війну, там про любов і смерть, там про фінал ФК Дніпро, там про вчорашній день.теплі бесіди під канали, друга світова з перших уст, перед школою п'ємо маккаву, на мене зирить Ісус. дивлюсь на сухі руки, треба буде подарувати крем. коли прийду з шкільної муки — мене чекатиме пюре. ти хто? дорога до дівчини довга, в автобусі плачу вічними сльозами, які лізуть з горла, листя летять коричневі.втрата пам'яті — питання часу, секундомір деменції. ми не так вже часто разом, спроби скидати пенсію. не розуміє, як в мене сім, коли з її стажем — тисяча. мене кладе в приклад усім, каже: "ось, як виховала."серце просить більше цінувати, ця розмова не вічна. бачу, метушиться матір... на порозі черговий січень.новий рік... знову разом, але щось не та атмосферамені не доходить одразу, що дитяча казка померла. що мій охоронець слабшає, вже треба дорослішатими ніколи не станемо кращими, але точно хорошими...падіння... в грубу підкидаю дрова, щоб тепліше було в кімнаті.вона з страхом говорить: Стас, так не хочу вмирати.сльози течуть десь із живота, я ними так захлинаюсяз-під покривала висить рука, це згадалось в Кам'янці.українські пісні серед ночі, ті спілкування з мертвими, каже дивитись за молодшим, називала мене впертим. вмить ставала дитиною, мені допомогти треба конче. так важко зрозуміти нині, що в кімнаті вона молодша.тиск в повітрі мене роз'їдає, всі все розуміли і чекали.чути різкий крик моєї мати, це означає, що її не стало. в останню мить тікати не став, ніч випарювала добро.тепер я — моральний сирота, назавжди померла Любов.