У понеділок не спав до четвертої. У вівторок зірвався на рідних. У середу дивився в стелю і думав– нащо це все. А в четвер виклав фото з підписом “good vibes only”.))) Коли людині добре – вона постить фото. Коли справи складні – до цього не доходять руки. Не до постів, не до лайків, не до показування життя. Навіть пост про складні часи пишеться вже тоді, коли хочеться писати. А хочеться – означає що є натхнення. Є емоція = є сили взяти в руки телефон. Коли справді важко – німота.) Людина зникає з радарів на тижні, місяці. Не лайкає, не коментує, не публікує нічого. А ти гортаєш стрічку в такі моменти. Бачиш фото відпусток, успішні проекти, щасливі обличчя = у всіх все класно, а в мене що.. Ілюзія вибірковості. Ми порівнюємо свій найгірший день з чужими найкращими моментами. Але не розуміємо цього в режимі реального часу. Час проведений в соц мережах прямо корелює з рівнем депресії. Особливо у тих, хто споживає більше, ніж публікує. Навіть звичайна фотографія проходить певний " фільтр". Ми обираємо найкращий ракурс, найкращий момент дня, найкращу емоцію на обличчі. В тому числі найкращу найсумнішу.))100% механіка – понеділок у людини розлад, в середу – проблеми на роботі, в п'ятницю – сварка з партнером. А постить вона фото з суботнього пікніка. І ми бачимо тільки пікнік. Страждання – невидиме. Радість – публічна. Не слід порівнювати своє видиме страждання з чужою видимою радістю. Найскладніше – переконати мозок що ця красива картинка не відображає всю реальність. Що за кожним постом – тисячі непубличних моментів. Не говорю про те що треба видалити всі додатки (хоча я у свій час саме це і зробив). Але зараз більше про розуміння цією механіки. Тому наступного разу, коли чийся пост змусить тебе відчути себе гіршим – згадай це. Ти не гірший/а!! Ти просто порівнюєш свою повну історію з чужою обкладинкою. 😘