Як ви знаєте, я іноді заради пріколу тиняюся блогами з протилежного табору, аби розуміти, що я критикую і чому, власне. Тож маю дві думки: 1) гріфтери-правачки живуть у стані постійної тривожності. Вони оперують таким собі майбутнім досконалим часом, який був літературним прийомом у біблії і, як не дивно, пункті призначення (я про це кину чи вже кинула відео - не знаю, пишу ці нотатки вночі і навряд кину редагованими, бо мені лінь): ми маємо певне твердження щодо майбутнього і ставимо себе відносно нього так, наче воно вже сталося і ми маємо результат. І це ок, якщо це прийом у біблії чи пункті призначення, та і в реальному житті робити передбачення не є чимось поганим. Однак важливо при цьому не упускати всі ті кроки, які з'єднують теперішнє і отой майбутній результат, чим гріфтери часто грішать. Коли вони кажуть про те, як фемінізм зруйнував інститут сім'ї, а мігранти винищили білу расу, вони говорять саме у майбутньому досконалому часі: це станеться в майбутньому, але ми живемо так, наче це вже сталося. От тільки вони забувають довести, що це реально станеться - для гріфтерів такі твердження є чимось неминучим, як зміна дня і ночі чи пір року. 2) багато так званих радикальних феміністок і лесбійських сепаратисток нового покоління є ліберальними за своєю суттю. В цьому нема нічого поганого, бог знає, я теж не без душка неолібералізму. Але якщо ти називаєш себе радикальними (будь-ким), то це false advertising. Я в душі не їбу, що такого радикального у споживанні морально правильного продукту, особливо медійного (тема лесбійського сепаратизму з концентрацією уваги на жіноче мистецтво чи споживання брендів, якими володіють жінки), використання правильних прапорців (їхня війна за лесбійські прапори) чи словесній магії (холівари про визначення жінки, лесбійка vs квір, їбанина із займенниками транс людей, етц). Я не хочу сказати, що це все не має ніякого значення, але це дуже поверхнева мітушня, яка не є радикальною в жодному сенсі, хіба що рейджбейтною.