треба було перевалити за 3 десяток, щоб усвідомити це

десь в інтервʼю я розповідала , що живу в орендованому житлі вже десь 8 років, часто переїжджаю, часто подорожую. у мене авжеж завжди є батьківський дім, в якому я через певні обставини ніколи не почувалася вдома. і свого досі нема, бо творчість на першому місці.

сьогодні я поставила собі питання: коли я переїдаю (а роблю я це регулярно, особливо, коли не голодна), що я заїдаю? що я намагаюся замінити їжею?

і відповідь прийшла так швидко, що це абсурд — чому за стільки часу спроб впоратися з «симптомами» я не додумалася розібратися в причині.

власне, відповідь в першому абзаці — відсутність дому і спроба замінити його ситуативним заспокоєнням, відчуттям затишку. бо їжа — це сильна асоціація з дитинством, кухнею, відчуттям, шо про тебе зараз піклуються.

я марю своїм будиночком зі студією і курочками на вільному випасі (так, я не вживаю яєць, як знаєте, однак мрію прокидатися під спів півня! мрії впевнених в собі жінок!)

весь цей час, виходить, я не хотіла наїстись . я просто хотіла прийти додому

але нащо ми (я впевнена, я не одна тут) намагаємося заповнити фізично емоційну порожнечу, якщо це не працює — питання без відповіді 🌚