За останнім дослідженням Japan Foundation 2024 року тут було 1498 людей, які вивчали японську в зафіксованих установах (я наголошу саме зафіксованих установах, а не у приватних викладачів чи школах), 93 викладачі та 14 установ. Причому 946 учнів (приблизно 63%) припадали на вищу освіту.Тобто ми досі дуже добре бачимо модель, якою керуються японські фонди: університет вирощує японіста який буде проводити дослідження в межах інституції. Але не всі японісти можуть залишитись в дослідницьких центрах. Тоді де всі ці люди через 10 років?Скільки випускників японістики реально працюють із Японією? Скільки пішли в IT, маркетинг чи інші сфери, бо японська не давала нормальної професійної перспективи? Скільки продовжують займатися Японією, але вже поза університетами? Скільки створили власні школи, медіа, бізнеси, книжки, переклади чи культурні проєкти?І тут у мене виникає трохи незручне питання до всієї системи японської «мʼякої сили».Можливо, Японія дуже добре навчилася вирощувати чінічіха 知日派, але досі не дуже добре навчилася помічати їх після того, як вони стають незалежними? Бо якщо ми вимірюємо Japanese Studies університетами, професорами, грантами й конференціями, то людина, яка залишила академію, статистично майже зникає. Але якщо ця сама людина створила українське медіа про Японію на тисячі читачів, можливо, вона стала для японської публічної дипломатії навіть важливішою, ніж була в університеті.До речі на одному з заходів, організованих посольством Японії в Україні я говорив із японцями – представниками посольства, і вони дуже здивувались дізнавшись, що існують інстаграм і телеграм канали на тисячі підписників, які ведуть професійні японісти. Коли побачили мій канал Японія в Деталях та сторінку Київської школи сходознавства мене навіть здивовано запитали: ого, аж так багато людей цікавиться Японією і дуже вузькими темами? Мене цей момент здивував, адже я думав що в посольстві точно моніторять медійний простір і плюс-мінус знають, що цікавого пишуть про Японію на широку аудиторію. І що так, є тисячі, десятки тисяч людей, яким цікавий культурний та освітній продукт про Японію. Тому для тих, хто зараз тільки починає свою карʼєру в японістиці у мене є декілька настанов: 1) Стабільну, але не дуже фінансово вигідну карʼєру можна побудувати на дослідницькій діяльності. Так, будуть іноді відрядження, комунікація з японцями, тусовка, але реальних фінансових здобутків тут не буде. 2) Створювати власні проєкти та організації, але тоді розраховувати на себе і свої сили, бо ви випадете з грантової допомоги. 3) Завдяки освіті емігрувати в Японію і далі продовжувати свій шлях вже там.4) Перекваліфіковуватись, і використовувати знання та навчички більше для кругозору та натхнення, аніж на практиці. Тобто не думати про карʼєру як про одну професійну рейку: «вступив на японістику, закінчив, став японістом». Насправді після університету починається найскладніша частина: вам доведеться самим вирішити, де монетизувати цю компетентність. Це може бути академія, переклад, бізнес, дипломатія, освіта, медіа, видавництво, власний культурний чи дослідницький центр або переїзд до Японії. І проблема, яку я тут бачу, не в тому, що цих шляхів немає, а в тому, що ти сам маєш створювати цей шлях, і не факт, що зусилля одразу окупляться і чи окупляться взагалі. Тому у мене є запитання до колег та екс-колег японістів: якщо ви колись серйозно вчили японську або японістику – де ви зараз?Залишилися у сфері? Пішли з неї? Використовуєте японську в іншій професії? Були на MEXT чи обміні й після повернення не знайшли, куди застосувати цей досвід? Або навпаки побудували навколо Японії нормальну кар’єру?