У нас немає підстав для ейфорії. Але є підстави не впадати у відчай. Ситуація важка. Росія продовжує наступати, обстрілювати міста й користуватися перевагою в людях та боєприпасах. Проблеми з мобілізацією, управлінням і протиповітряною обороною нікуди не зникли. Але важливо бачити не лише погані новини. По-перше, російський наступ не перетворився на обвал українського фронту. Попри величезні витрати людей і техніки, Росія просувається повільно, не спромігшись досягти оперативного прориву. За оцінкою ISW, російські офіційні заяви про масштабні успіхи у рази перевищують підтверджені територіальні здобутки. Українські контратаки, дрони та удари по тиловій логістиці суттєво обмежують можливості російської армії. По-друге, Україна вже не є армією зразка 2022 року, яка майже повністю залежала від того, що і коли передадуть партнери. За перше півріччя 2026 року держава законтрактувала безпілотників на 333,6 мільярда гривень — удвічі більше, ніж торік. Від початку року до використання допустили 413 нових безпілотних комплексів, майже всі — українського виробництва. Це розвідники, ударні системи, дрони на оптоволокні, перехоплювачі та далекобійні засоби. По-третє, Європа поступово переходить від заяв про підтримку до фінансування конкретного виробництва. Наприкінці липня Єврокомісія спрямувала Україні ще 3,47 мільярда євро на дрони, ракети, протиповітряну оборону та авіацію. Загалом у 2026 році на українські оборонні спроможності планується спрямувати 28,3 мільярда євро. Це не благодійність і не жест доброї волі. Європа дедалі краще розуміє, що українська оборона — це її власна безпека. По-четверте, Україна зберігає здатність діставати російські штаби, логістику, ППО, склади та енергетичну інфраструктуру далеко від лінії фронту. Росія більше не має безпечного тилу, в якому можна безкарно накопичувати сили для наступу. Усе це не означає, що перемога близько. Не означає, що можна розслабитися або заплющити очі на наші власні провали. Це означає інше: Росія не перемогла. Вона не змогла зламати Україну, не змогла знищити нашу армію і не змогла перетворити свою величезну ресурсну перевагу на вирішальний результат. Нам важко не тому, що все втрачено. Нам важко тому, що триває велика війна проти значно більшого противника. І поки український фронт тримається, українські заводи виробляють зброю, а противник платить дедалі вищу ціну за кожен кілометр, — підстав опускати руки немає. Нам не потрібні казки про швидку перемогу. Нам потрібна твереза впевненість у тому, що Україна здатна вистояти. І факти показують: ця впевненість має під собою основу. Сергій Мельничук