Помічаю дві крайнощі, коли сперечаються про те, що є найважливішим у парфумах.Перша — це те, що саме ідея, концепція є найважливішими . Друга — що сировина. Мені здається, що тут не треба обирати, а треба поєднувати і перше, і друге. Парфумерія — це поєднання мистецтва (хоча в комерційній парфумерії все рідше і рідше можна його знайти) та майстерності парфумера. Гарна сировина — це база, це те, без чого гармонії в цьому поєднанні не існуватиме. Неможливо намалювати шедевр кетчупом на серветці або написати неймовірний роман, маючи в арсеналі словарний запас з «абетки». Важливо все — і що хотів сказати парфумер, і як він це сказав, і які «слова» підібрав — немає тут другорядного. Саме через такі «нюанси» ми сприймаємо щось як мистецтво, що торкається душі, а щось як прохідний досвід. Особливо цей контраст помітно в ніші інді-парфумерії. Звичайно, ми всі люди і ми всі субʼєктивні. І саме тому важливо розвивати свій світогляд, тренувати своє «навчене око», пробувати щось нове і асимілювати цей досвід, щоб потім не потрапляти в пастку маніпуляцій про «мистецтво, концепт, творчість» без фундаменту у вигляді сировини, вмінь та розвиненого смаку творця. Але якщо відкинути всі ці роздуми — слухайте, в першу чергу, себе. Подобається — носіть та користуйтеся. Не подобається, будь воно хоч тричі вершиною чиєїсь творчості — не мучте себе, не картайте, що ви чого не розумієте в цьому «мистецтві». Парфумерія, в першу чергу, має бути про задоволення.