СТОРІЗ МЕНЕ ТРИГЕРЯТЬ😖😰 досі....🔽Я подивилась сторіз, як дівчина облаштовує свою дитячу для сина і зрозуміла, що сторіз є моїм найбільшим тригером для порівняння себе з іншими. Бо той омріяний період облаштування дитячої був зруйнований передчасними пологами і війною і ми встигли купити тільки ліжечка і якісь дрібниці. Багато чого просто зʼїла тривога - і думки повʼязані з нею. А що якщо я не справлюсь? А що, якщо все піде не так?А якщо я так і не зможу дати дітям достатньо?⛓️‍💥Всі ті моменти, які могли бути хорошими і принести тепло стали просто болем, який зʼїдав зсередини, тому що я не була тоді в моменті - я думала тільки про майбутнє. Досі в нас в дитячій нема тих омріяних книжкових поличок і шафи, бо ми переїхали і все ніяк за останній рік не можемо доробити ці деталі. Так - це деталі, порівняно з тим, що було пройдено. Але знаєте - від цих деталей і цих дурних ліхтариків може трошки не по-доброму розірвати🧨І коли я дивлюсь сторіз - мимоволі починаю порівнювати себе з іншими. І раніше мене накривало на кілька днів, я впадала в апатію і небажання нічого робити. Зараз я даю собі деяких час прожити всі ці емоції тут і зараз, я максимально усвідомлюю, що це порівняння з іншими взагалі не несе мені корисні. Я вдячна собі за те, що розвинула цю навичку - незважаючи на тривогу, страхи, сумніви - все ж рухатись далі і робити те, що має цінність. Тому після перегляду сторіз з неймовірною дитячою дитини тої дівчини я сильно розплакалась і дала собі посумувати. Але я не дала собі розкритикувати себе як маму, чи як людину, яка щось колись не змогла, не встигла, не зробила. Я пробачаю собі це і приймаю, що в моєму житті було так. І що я досі порівнюю себе з іншими - і що сторіз мене тригерять. Саме це дає мені змогу відпускати - і рухатись далі. Вже завтра - важлива новина тільки для своїх💚✨Дякую, що ви є!