Про проявленість, в першу чергу, перед собою)

В деяких випадках незнання чого хочеш, стійке відчуття розмитості свого я, відірваності від життя, його беззмістовності та враження, що проживається не своє життя може мати цілком обгрунтоване пояснення.

Інколи це може бути спричинено ранніми обставинами, коли ще в дитячому віці, людині приходилось підлаштовуватись під зовнішню некомфортну середу настільки сильно, що так і не вдалось проявитись та познайомитись з самою собою справжньою.

В той період доволі зарано приходилось формувати та використовувати більш захисну та адаптивну частину, якій було треба впоратись з цим світом. Це середовище, в якому дитина не встигла відчути себе, не дала проявити свою спонтанність, можливість достатньо награтись бо стала занадто рано турбуватися та витримувати подразники.

І тоді дійсно, фраза "не вистачає часу на себе" в дорослому віці, цілком показує відчудження від свого реального я на ту частину, яка звикла захищатись, вирішувати та виживати. Яка вимушена знаходитись в захисному режимі, більш безпечному в якомусь сенсі, але обмеженому, бо можливість діяти спонтанно та вільно, навіть якщо для цього вже є зовнішні об'єктивні умови життя - закрита.

Психотерапія ж в такому разі пропонує людині простір, який стане прихистком від зовнішніх бурь, в якому можна дозволити собі спокій, ввести в життя те, що колись заборонялось, звірити свої думки, пробувати нові способи реагування, відчути підтримку та присутність, а не покинутість, побачити живий інтерес до свого життя з боку іншої людини, що також може стати поштовхом замислитись над тим, що воно справді більш важливе, ніж здавалось раніше.

#symboldrama #psychotherapy #psychology #ukraine #counseling