💔Пройшла рівно доба після одного з найжахливіших обстрілів нашої столиці…І чесно — вчора я не могла ні писати, ні думати, ні нормально говорити.Увесь день — дзвінки. Безкінечні дзвінки друзям, рідним, близьким, які пережили цю страшну ніч у Києві.Почути голос. Дочекатися відповіді. Дізнатися, що живі. Що вийшли з підвалу. Що поруч не прилетіло ще раз.Кожна така ніч залишає шрами в серці кожного українця.І немає вже слів, які здатні описати всю ненависть до країни-терориста, яка щоночі приходить до наших міст ракетами, дронами, смертю та болем.Вони хочуть залякати нас.Хочуть, щоб ми здалися.Хочуть бачити страх, паніку та хаос.Але вони ніколи не зрозуміють головного — українців неможливо зламати.Після кожного удару ми стаємо ще злішими. Ще сильнішими. Ще більш об’єднаними.Ми тримаємося одне за одного. Допомагаємо. Підтримуємо. Рятуємо. Донатимо. Працюємо. Боремося.І поки б’ється серце хоча б одного українця — ця країна буде стояти.Світ має бачити правду.Київ. Україна. Мирні люди. Діти. Родини. І терор, який росія щодня приносить на нашу землю.Але ми вистоїмо. Бо ми — незламні.І за кожну сльозу, за кожну ніч жаху, за кожне зруйноване життя обов’язково буде відповідь.Тримаймося. Допомагаймо одне одному. І не мовчімо. 🇺🇦