Людина мисляча | Одного дня, давним давно, все почалось з Homo Sapiens. Проте така вже ...

Одного дня, давним давно, все почалось з Homo Sapiens. Проте така вже природа цього виду, що вони ніколи не задовольняються тим, ким є і що мають. Тому іншого дня, через десятки тисяч років, Homo Sapiens (людина розумна) вирішує стати Homo Deus (людиною божественною). Що з того вийде — намагається спрогнозувати Ю.Н.Харарі в своїй книзі «Homo Deus. Людина божественна. За лаштунками майбутнього».Для того, щоб зрозуміти чого людина прагне (а це можна звести до 3-х вічних прагнень: щастя, безсмертя, божественності), потрібно озирнутись назад і зрозуміти, що людина вже багато в чому перемогла своїх головних ворогів й супутників протягом віків — голод, чуму, війни. Велика заслуга цієї відносної перемоги — в наукових досягненнях, але передувала їм унікальна здатність людини серед інших видів тварин до успішних кооперацій у великих масштабах. Вони побудовані навколо ідей Бога, грошей, влади, націй і корпорацій. Саме віра в ці загальні оповіді, а згодом у епоху Відродження віра в людину, зробили її центром Всесвіту — так Homo Sapiens завойовували світ.Світ Homo Sapiens — це не лише світ навколо та внутрішній, третя грань нашої 3D-реальності — оповіді, якій надають світу сенсу в очах людини. На них побудовані релігія та в значній мірі наука, яка не стільки конфронтує з релігією, скільки взаємно потребує її, ну і загалом все, у що ми віримо, яким ідеалам слідуємо, що купуємо — є результатом нашої віри в ті чи інші речі (й не лише матеріальні). Як пише Харарі, вигадки — це не погано, вони неминучі, принаймні допоки ми люди. Проблеми виникають тоді, коли замість інструменту вони стають метою і приносять страждання нам самим та іншим людям.Саме крізь себе і завдяки безлічі своїх вигадок Homo Sapiens надали сенс для світу, який сам по собі його немає. Гуманізм став новою релігією, яка взяла на себе цю місію й проголосила, що споживач та виборець завжди праві, що краса — в очах глядача, а якщо ми відчуваємо щось добре, це так і є, тобто наші особисті почуття й бажання в пріоритеті. Попри всі свої кризи й розколи, саме гуманізм веде людину крізь тернії до зірок — до безсмертя, щастя, божественності. Однак саме це прагнення водночас веде і до того, що Homo Sapiens може перестати бути Sapiens, втратити самого себе.Справді, схоже, що Homo Sapiens втрачає контроль в першу чергу над своїми оповідями. Його переймає наука, яка каже, що ми лише біохімічні алгоритми, які не мають ані душі, ані вільної волі, ані «Я» як чогось цілісного й стабільного. Натомість алгоритми, роботи і компʼютери з кожним днем стають більш цілісні та досконалі — задля потреб Homo Sapiens, але які щодня стають все більш вільними від нашого над ними контролю. Нам самим вже не досить жити довго — ми хочемо вічного життя (техногуманізм — наша нова релігія), інколи несвідомо, але ми все більше довіряємо алгоритмам, які пізнають нас все краще, втілюючи новий сенс давньої практики «Пізнай себе».На завершення своєї книги Харарі залишає для наших власних міркувань три питання:1. Чи справді організми — це просто алгоритми і чи дійсно життя — це обробка даних?2. Що цінніше — інтелект чи свідомість?3. Що станеться із суспільством, політикою й щоденним життям, коли позбавлені свідомості, однак високоінтелектуальні алгоритми знатимуть нас краще, ніж ми знаємо самі себе?Я ж узагальню їх і наостанок нагадаю про вкрай важливу для кожного з нас потребу постійно задавати собі питання — про себе, світ, процеси та речі в ньому. Доки ми Homo Sapiens, наша сила — в умінні задавати питання, сумніватись, мислити, дивуватись, шукати відповіді, й звісно, надавати їм сенсу, доступного лише нам.#роздуми #книжкове