Canal Людина мисляча - @homointellectual - №1443
Як я опинилась в Афінах і навіщо?Сюди мене вів шлях довжиною в 2+ роки. Все почалося з цього каналу «Людина мисляча», з нього народився мій філософський клуб з такою ж назвою, та з неймовірно різними й цікавими людьми в його складі. А в кінці минулого року у мене зʼявилась ідея зробити свій перший жіночий філософський ретрит, вирушивши в компанії людей мислячих до Першоджерела всієї західної філософської думки — в Афіни.Я навіть так і назвала цей ретрит — «Афінські діалоги: подорож до джерел філософії та самих себе». І це не просто красива назва, вона дійсно стала втіленням якихось дуже глибоких процесів, які відбувались (і досі тривають, принаймні в мені) в кожній з нас, між нами за дні ретриту та досі. Саме тут, в Афінах, філософія ожила для мене по-справжньому, мабуть, вперше в житті. Не тільки через раціональну голову, але через чуттєве тіло, яке перебуваючи в повній присутності тих місць, проживало філософію античних мислителів через себе в моменті тут-і-зараз. І не лише на якомусь вищому, духовному рівні, але й через побут.Тому наш ретрит — це було постійне сходження (ліствицею Діотіми) до прекрасного, а потім пошук балансу між ним та буденним, яке постає не менш прекрасним, якщо не втікати від нього, не здаватись кимось іншим, а просто бути. Тоді щось дійсно важливе відкривається навіть через спільний побут, їжу, чайну церемонію, зустріч світанку, купання, розмови, роздуми, жарти, мистецтво, прогулянки, пересування містом, і навіть мовчання.В цих кількох днях ретриту — ціле маленьке-велике життя, коли ми читали й разом обговорювали філософські тексти — Сократа на Агорі, де він і «жалив» своїми питаннями афінян; стоїків — в Стоя Аттала і з висоти пташиного польоту, аби побачити згори, як багато речей, про які ми хвилюємось, від нас не залежать; Платона — в його Академії, такому собі любовному (це слово тут не помилка, але зрозуміють його лише учасниці ретриту:)) оазису за межами міста; Арістотеля — прогулюючись в Лікеї, як це і робили його учні перипатетики. Хоча ні, ми не просто читали та обговорювали, ми проживали ці тексти крізь самих себе і саме свій життєвий досвід. Ми ставали красивими дзеркалами один для одного, як і писав Платон в «Алківіаді I», — що ми завжди пізнаємо самих себе в очах, через очі Іншого.Вже кілька днів як я повернулась додому, в Україну, в Одесу. Знаю про це емпірично. Проте душа моя ніби зазнала роздвоєння, адже інша її частинка ніби назавжди лишилась там — серед афінських вічнозелених пагорбів і вічних, позачасових істин. Одна з них про те, що філософія — це не книги, а спосіб життя, яке ми проживаємо щомиті, і наша головна мета — прожити його максимально усвідомлено і чесно з собою.Людина мисляча | #проєкт_ЛМ сайт | Instagram | YouTube ✨
478
26-05-11 19:43