Щось всередині мене ніяк не дає заснути…Щось тваринне, надто людське — або, може, божественне?У різних пропорціях, але в кожному все це присутнє.Хто спізнає одне, має прийняти й інше.Від тваринного до людського — лише півкроку.Ступити назад завжди легше, аніж іти вперед —Там усе протоптано, освітлено і знайомо.Зніми пальто розуму — тут земля «Ід» — несвідомого.Забудь усе те, чому тебе колись ззовні навчили —Чого й як бажати, про що мовчати, як жити.Людина — це не замкнена на собі система,А вічно живий екзистенційний проєкт.Вектор — вгору й вперед, але рух однаково завжди по колу — Замкнені ми на своїх тілах, що вбирають у себе мов губка,Всі пізнані колись насолоди, всі радощі, прикрощі й болі,Перетворюючи їх у систему координат по життю.Потім безликі Das man тобі скажуть: «куди тобі, тут сиди —Ми сидимо в цій печері, як сиділи і предки віками до нас.Тут безпечніше, ніж у світі на порозі нової війни,Тут завжди можна сховатись від себе самого».Але людина, що справді мислить, не вгамується.Є в ній щось неспокійне, зрадливе, живе, —Щось, що виводить її із інертного колаЙ нагадує: божественне теж є у ній.Тільки де воно, якщо не у тілі, не в розумі, і не в серці — Десь поза часом і місцем — у ній, та водночас ні.Якщо хочеш відкрити це — доведеться вийти За межі звичного. Не дай приспати себе, і сам не засни!Бо божественне — це не тільки про Бога,Воно в тій людині, що пізнає Бога, Будду чи Шлях — у собі.«У» собі, «через» себе, але ніколи не «замість».Тому дельфійський оракул і наказав: «пізнай самого себе».Текст мій, Варвара Лозко30.03.2026Людина мисляча | #роздуми