Девід Лінч як прерафаелітЗ такою назвою вийшла стаття від сучасного словенського філософа Славоя Жижека, переклад якої опублікували в Контурі. Ділюсь цією знахідкою і з вами в декількох цікавих тезах:— Уся «онтологія» Лінча базується на дисонансі або контрасті між реальністю, яку ми спостерігаємо з безпечної відстані, та абсолютною близькістю реального.— У цьому полягає фундаментальна риса постмодерністського гіперреалізму: сама надмірна близькість до реальності призводить до «втрати реальності».— У фільмах Лінча «плоскість» зображеної реальності — що скасовує відкритість нескінченної перспективи — знаходить свій точний корелят або аналог на рівні звуку.— За аналогією, фундаментальний шум у фільмах Лінча не просто спричинений об’єктами, які є частиною реальності; він радше формує онтологічний горизонт або фрейм самої реальності, тобто текстуру, яка її утримує. Всім прихильникам кінотворчості Лінча, та й мистецтва прерафаелітів (яке ви теж відкриєте для себе з нового боку), обовʼязково читати. Повна стаття — тут.Людина мисляча | #знахідка