Людина мисляча | Про фільм «Велика краса» (2013)Велика краса — чи Велика пустота, порож...

Про фільм «Велика краса» (2013)Велика краса — чи Велика пустота, порожнеча? Одне не існує без іншого, особливо якщо мова про людину, яка, подібно головному герою фільму, Джепу Гамбарделлі каже про себе, що він приречений на чуттєвість. А чуттєвість — це такий невидимий орган всередині людини, що на високих частотах здатний вловлювати щирість й брехню, справжність та штучність, красу і її відсутність. Чуттєвість — його дар, особливо в письменництві, і водночас прокляття — як для обивателя буденності, в якій він закляк.Джеп Гамбарделла — письменник, відомий лише одним своїм романом «Людський апарат», написаним багато років тому. Та і чи він справжній письменник, адже замість стати письменником, який написав би більше однієї книги, він обміняв це на бажання стати королем бомонду, — і врешті успішно ним став. Цікава «випадковість»: Джеп опиняється в каплиці, де невидимий голос питає його: «ти хто?», і одразу сам же відповідає «ти ніхто» — як імʼя Одіссея в печері циклопа Поліфема.Лише в 65 у нього наступає така собі екзистенційна криза, з якої він починає, мабуть вперше в житті, робити те, що дійсно хоче, не витрачаючи час на те, чого робити не хочеться, а ще помічати справжню красу, хоч найважливіша з них вже минула — померла з його єдино коханою жінкою. Тепер він скептично каже: «у моєму віці краси недостатньо».І ніби то ось він, Рим — максимальна концентрація краси в усіх її проявах — від сонячної dolce vita до неймовірної архітектури, мистецтва, музики… Чи не стала вона з цим всім для нього буденністю, чимось пустим? А з іншого боку, певно саме відчуття порожнечі — це те, що врівноважує красу, аби не втрачати від неї не лише голову, але й свідомість, як сталось з азійським туристом на екскурсії спочатку фільму. Його діагноз типовий для такого міста і місця — синдром Стендаля.Не лише Джеп Гамбарделла, але й інші жінки та чоловіки з його оточення за зовнішньою красою своїх життів виявляються такими ж порожніми, як і простори після їхніх вечірки. Ця порожнеча в якомусь сенсі є метафізичною, бо є корінням, з якого зростає їхня нездатність бути щирими, вразливими, чесними, а отже і нездатність до любові, яка є чимось більшим, ніж флірт і секс. Як каже одна з його «подруг», у неї робота — бути багачкою. Напротивагу, жива свята — сестра Марія в одному з діалогів за пишним столом каже: «я заручилась із бідністю, про бідність не розповідають, з нею живуть». Два різні світи одного міста.Сестра Марія викликає глибоку прихильність Джепа. Мабуть, схожістю шляхів — обидва пролягають сходами до спокути, тільки у сестри Марії він релігійний, у Джепа — любовний. Дивне сплетіння релігійного й еротичного, як писав про цей парадокс в іншому контексті В.Єрмоленко в «Еросі і Психеї». До речі, цікаво, що лише невинні — монахині, діти й тварини от як жираф та фламінго — єдині, через кого Джеп осягає справжню суть краси і сам є справжнім навіть у погляді на них. Схоже, Велику красу не можна побачити очима впритул, вона лише сама мимохідь відкривається — і то не всім. Вона ось тут, прямо під його будинком, але вона водночас така недосяжна — близькість далекого й далекість близького. А ще що таке Велика краса, як не любов у чистому вигляді. У випадку головного героя — любов до жінки, яку він кохав все життя, проживши життя без неї…«Наша подорож — лише плід уяви. У цьому її сила», і для такої подорожі достатньо лише заплющити очі — звучить на початку фільму з посиланням на Л.-Ф.Селін «Подорож на край ночі». Така подорож доступна всім нам крізь сни, спогади, фантазії. Але в умовно реальному світі, поза їхньою територію, «усе завжди закінчується смертю, але спочатку було життя — приховане за бла-бла-бла.». Як важливо прожити його сповна, а не втікати у світ ілюзій та сурогатів Великої краси.Людина мисляча | #кіно_ЛМ