Людина мисляча | Мої останні слова, які я хотіла б лишити по собі (як Ніцше: для всіх і...

Мої останні слова, які я хотіла б лишити по собі (як Ніцше: для всіх і ні для кого)Про те, що я хотіла б сказати останнім, задумалась якраз сьогодні ввечері опісля обговорення в моєму філософському клубі діалогу Платона «Федон», де Сократ своїм учням і кожному з нас озвучує свою останню промову — про філософію як практику вмирання, про душу і її безсмертя та інше. На відміну від Сократа, я не знаю, який день і які слова мої стануть останніми, тому хотіла б зробити це авансом — тут і зараз спонтанно й трохи сумбурно зібрати в одному цьому дописі ті речі, які зараз видаються мені важливими:Найважливіше — бути. Це «бути» не про минулі спогади чи майбутні плани (без них теж нікуди, такі вже ми люди), але більше про present simple, коли відчуваємо власну унікальність, присутність, і діємо з неї. Для цього якраз важливо усвідомлювати власну смертність, бути готовими до зустрічі з власним днем Х в будь-яку мить, і саме тому жити максимально повним життям, не шкодуючи ні про що, не відкладаючи нічого з того, що важливо саме для вас, не боячись.Мати мужність бути собою, а якщо ще не знаєте хто ви, які ви, чого бажаєте і що можете — пізнавати себе, і ніколи не припиняти це робити, навіть якщо здається, що все вже відомо та зрозуміло, це ілюзія. Бути постійно в пошуку, насолоджуватись процесом до кожної зі своїх цілей, бо не вони самі по собі нас наповнюють, а сам шлях, тому варто полюбити кожен камінь та кожну веселку на ньому. На цьому шляху не боятись задавати питання та «бути дурними», бо дурні ті, хто цього бояться, вони не знають себе, не дають права на помилку, а отже і на рух та розвиток.Бути відкритими до всіх, хто зустрінеться на цьому шляху, але до серця близько допускати лише тих, з ким воно співзвучне — взагалі варто жити із серця й по серцю, тоді все навколо буде сповнено простоти, сенсу й краси, а ви будете жити саме своїм справжнім життям. Не тієї краси, що минає з молодістю — ще одна з ілюзій, за яку не варто чіплятись, бо минає все, і про це варто постійно памʼятати. Це та краса, що ховається між неідеальностей і мінливостей людини й природи, але саме в цьому візерунку їхня неповторність, за яку ми любимо те і тих, що й кого любимо.Саме любов у всіх сенсах та проявах є водночас основою всього і метою всього. І тільки від нас залежить чи відбудеться з нами в житті її магія, або проживемо це життя в безликій буденності. Це не просто почуття, це вибір, це дія, це рішення — обирати життя в усіх його проявах та жити по власному серцю. Через любов до людини — тієї, що всередині нас, тієї, що поряд, до світу, який незалежно від наших поглядів та вірувань завжди дає нам те, що ми в нього вкладаємо.І як же важливо частіше нагадувати самим собі, що це диво — бути людиною, мати можливість прожити життя — в даному нам тілі, часі, місці, і взагалі опинитись в цьому такому недосконалому, але водночас прекрасному світі…#роздуми #сенс [Людина мисляча | підписатись]