Два роки тому я одягнув улюблену чорну сорочку і пішов на інтерв’ю до Катерини Коберник, до Бабеля.
В той день мене вже розшукували СБУ та ДБР з Нацполом, і у них навіть було змагання, хто ж затримає мене першим.
На превеликий жаль те інтервʼю подивилось лише 70 тис людей, і цю історію вдало перебили заброньовані «журналісти», «активісти», «правозахисники» та «блогери» Офісу Президента.
Україна - дивовижна країна.
Стільки років поспіль стріляти самим собі по ногам, і продовжувати цей героїчний шлях у світле майбутнє - ніхто у світі так не вміє.
Вважаю це один з найкращих моїх вʼю, де я відповів на усі запитання про СЗЧ і що воно буде далі.
Пройшло два роки - і майже все справдилось, а через це мені ще сумніше.
Якщо ви не дивились - то подивіться, якщо не хочете - не треба, все дуже легко і просто.

Бабелю я вдячний багато за що.
Нормально подякувати я зможу лише після того, як Зеленський перестане бути президентом і завершиться війна.
Але все одно: велика вдячність цьому медіа за ті актуальні теми, які вони постійно підіймають.
Посилання - в коментарях.

UPD. Принагідно нагадую державну обіцянку «восени почнемо демобілізувати».
Дорогі мої, вже осінь. В мене все ок з пам’яттю. Шо, де, коли?

https://youtu.be/MTaUn0DrfHo?si=pl7yAJ52nBh2LEQ4