23.02.222, о 10 вечора ми були як завжди, в Пісках на нашій позиції. Вона називалась Мерседес, бо на той час у нас був самий дебільний з усіх начальників розвідки за всю мою жизнь. Він зараз цілий комбат і може даже образиться, але це правда. Мерседесом вона називалась, бо він все шо тільки можна називав «Мерседес», мрія у нього була така, не знаю, купив чи нє. Ми сиділи в 300 метрах від Донецького Volvo-центру, на яких на днях приїжала Чічєріна співать в підвалі «народному ополчєнію донбасу». Про це ми дізнались з рускіх новин, саме собою, а в той день стілять було ще не можна, було перемирʼя, нам платили якісь жалкі гроші за те шо ми не стріляєм і соблюдаєм мір. Чічєріна вродіби і досі жива: страшна шо чума і така ж живуча. Ми смажили яєшню на пательні, по черзі мінялись на СПшці в найкращому з усіх бліндажів, який був у мене за всю службу, з двома просторими кімнатами. Позаду нас ще були дві нещасних і сонних піхотних позиції, і усі ми троє були фалічним символом на карті, клином, вбитим по Пісківській вулиці Миру в ворота Донецька. Всю ніч було гучно, але не те щоб прям дуже. - Розійшлися, гля на них. - казав Сем. - Стріляють, наче в них БК завалісь, не економлять. О 10й ранку нас поміняли. Ну як поміняли: прибіжав з круглими очима Одеса і почав волать шо почалась війна. Він був дружньо послан нхй, а потім ми йшли по дорозі життя безпосередньо в наше розташування, в підвал, на Ібіці, здається, чи може далі, і думали шо Одеса хотів нас наїб@ть. А наїб@ть нас дуже сложно, ми бивалиє. Я відкрив стрічку новин як тільки дістався єдиного ротного старлінку. Одеса був правий. Почалася війна. Ми чомусь усі понімали, шо помрем дуже скоро, і від того тоді було даже якось спокійно. Бо їх безліч, і в них дхя БК, а у нас шо? Нам даже стрілять нізя, бо непонятно, досі те бляцке переміріє, чи вже можна. А якщо і можна, шо у нас, арти дхя? Будем пулять по приходах з автоматів?- Главне знаєш шо? - казав Сем.- Шо?- Шоб бистра смерть була. Бо коли мєдлєнна - сама нагла. Лежиш оце, стікаєш, больно тобі. Краще ррраз - і все. І тішіна.- Навєрно. - казав я. Помирать воно вродіби і не хотілось, но понімав, шо прийдеться. Так вона і почалась, та війна.