Canal Гічкок би посміявся - @hitchcock_would_laugh - №1514
СЕНТИМЕНТАЛЬНА ЦІННІСТЬ (2025)Перед початком цьогорічного кінофестивалю в Каннах нарешті прийшов час подивитися володаря Гран-прі минулого року, а також перший норвезький фільм, який отримав "Оскар" у категорії "Найкращий міжнародний фільм" — "Сентиментальну цінність". Стрічка про батька-режисера, який намагається повернутися у життя своїх доньок, але не з вибаченнями за відсутність, а з камерою і бажанням нарешті зіткнутися з сімейним болем, що тягнеться крізь покоління.Моє знайомство з творчістю Йоакіма Трієра було яскравим, фестивальним і дуже особистим, адже фільм "Найгірша людина у світі" сильно відгукнувся тоді ще 25-річній мені, яка все ніяк не могла знайти своє місце у цьому великому світі. Тому очікування від "Сентиментальної цінності" були, напевно, трошки завищеними, адже я сподівалася знову відчути щось дуже близьке і особисте для мене, що могло б відгукнутися десь глибоко всередині. Що ж, мені пощастило, бо Трієр знову зміг зачепити певні старі "травми", які тепер варто обговорити на наступному сеансі у психотерапевта, лол. Стрічка меланхолійна, але з необхідним розвантаженням теплими, а інколи навіть абсурдними жартами. Можливо, це трошки типове кіно про людські історії, за якими ти, як глядач, спостерігаєш ніби з-під тишка. Звісно, фільм піднімає багато особистих і не дуже тем: від найголовнішої, про всі можливі сімейні травми, комплекси та страхи, до банального сьогодення у вигляді Netflix та його "зрізання творчих крил" митцям. Але, навіть у цьому широкому спектрі зачеплених тем, історія виглядає комплексною, і не виникає відчуття, що автори дурнувато наповнюють її великою кількістю не завжди доречної сучасної повістки. Кіно все ж про людські особистості, сімейні цінності, прийняття, неприємні розмови, спогади, ностальгію та про звʼязок поколінь.Норвезький Трієр для мене вельми візуальний режисер. Його робота з кольорами, світлом, планами та монтажем неабияк керує настроєм, підсилюючи при цьому окремі сценарні рішення. Це стосується як і тих невеликих фрагментів із пейзажами місцевості, так і "головного героя" фільму — будинку, кольори якого, як не парадоксально, зникають наприкінці історії, даруючи глядачам роздуми про те, чи вказує це на абсолютно свіжий старт у сімейних відносинах, чи навпаки, на щось більш трагічне і безлике. Увагу на себе крадуть і актори і, о боже, який же це ковток свіжого повітря, не бачити типові інстаграмні обличчя! Окремо хочу відзначити Інгу Ібсдоттер Ліллеас, яка зіграла молодшу сестру Агнес та чия роль запамʼяталася як певний острівець безпеки між такими інтенсивними персонажами, як Нора і Густав у виконанні Ренате Реінсве та Стеллана Скашґорта.Підсумовуючи, відмічу, що я все ж відношу цю стрічку до тих, що копирсаються у почуттях і близьких, дещо навіть буденних для багатьох темах. Це точно не атракціон розваг, але й не складне фестивальне кіно з каверзними психологічними головоломками. Але, які саме емоції вона викличе саме у вас — можна буде дізнатися лише після перегляду.#Гічкок_фільми#Гічкок_відгук
127
26-04-28 16:01