Як раніше карали людей за поширення ІПСО чи інших маленьких побрихеньок!У середньовіччі чутки могли бути не менш небезпечними, ніж зброя. Одне неправдиве слово здатне було викликати паніку, зруйнувати репутацію купця чи посіяти недовіру до влади. Для суспільства, яке трималося на усному слові, контроль за інформацією був питанням виживання.Першим документом, який фактично визнав фейкові новини загрозою державі, став англійський Статут Вестмінстера 1275 року. У ньому заборонялося поширювати «брехливі оповідки чи новини, що можуть спричинити ворожнечу між королем і народом». Того, хто сіяв такі чутки, могли штрафувати або ув’язнити. У наступні століття ця норма неодноразово повторювалася в різних формах.Подібні приписи з’являлися і в міських законах на континенті. У ганзейських статутах XIV–XV століть поширювачів неправдивих вістей карали штрафом або вигнанням. У суспільстві, де торгівля й кредит будувалися на довірі, брехня сприймалася як злочин проти миру. Канонічне право також засуджувало наклеп і лжесвідчення, вимагаючи публічного каяття або покути.Військові кодекси XV століття у Франції й Бургундії розглядали поширення панічних чуток як форму зради. Солдата, який вигадував історії про ворога, могли побити батогами чи вигнати з війська. Такі норми зафіксовані в збірках військових постанов часів Карла VII.На українських землях боротьба з неправдою мала свою традицію. Литовські статути XVI століття містили статті про «лживе свідчення», що каралося штрафом або тілесним покаранням. У козацьких літописах згадуються випадки, коли брехливий донос сприймали як зраду громади — за це могли вигнати зі Січі...Думаєте варто запровадити покарання батогом за поширення брехливих новин у Facebook?