Історія про Україну | Однак відкрито висловити своє незадоволення цареві гетьман не наважува...

Однак відкрито висловити своє незадоволення цареві гетьман не наважувався. Коли йому стало відомо, що намічаються прямі переговори між представниками Алєксєя та Яна ІІ Казимира, Хмельницький лише застерігав царя, що "ляхам вірити не можна", і просив повідомити, де саме планується проведення зустрічі. Коли було визначено, що сторони зійдуться у Вільнюсі, гетьман надіслав запит на участь козацької делегації в цих перемовинах, щоб під час розмов "про Україну без України" не виникло часом якогось "духу Анкоріджа". Але царська канцелярія пропустила це клопотання повз вуха... Між тим, Яну Казимиру вдалося відбити Варшаву, і шведський король Карл X Густав, остаточно розгубивши свою самовпевненість, починає в авральному порядку шукати союзників та знову згадує про козаків Хмельницького.Карл Х ще раз пише гетьману, і під час шведського "контрнаступу" під Варшавою до короля оперативно прибуває посланець від батька Хмеля. Тому, коли стартували перемовини у Вільнюсі, делегація Речі Посполитої ледь не першим ділом настукала московитам на цю "дволичність гетьмана", продемонструвавши перехоплені листи Карла Х та розказавши про контакти Хмельницького з трансильванцями. "Що то за чоловік: то Москві, то шведам, то полякам хоче служити, і так своїм лукавством уміє повернутися як вітряниця (флюгер) на кожний вітер. Та й це не дивно, бо з молодості своєї навчився він таких штук у єзуїтів" – говорили тоді представники Речі Посполитої та запропонували московитам забрати Смоленськ та нашу Сіверщину, а взамін, щоб цар від "козаків та України відступився".Але для московитів цього зовсім було мало, тим більше Варшава знову переходить із рук у руки, тож посланцям Яна ІІ Казимира вказують, що не вони зараз мають диктувати умови. Москва хоче собі все Велике князівство Литовське, а також "Малу Русь, Волинь і Поділля цареві на віки по Західний Буг". Як один із компромісних варіантів Алєксєю було запропоновано стати спадкоємцем престолу Речі Посполитої, і таким чином після його коронації Військо Запорозьке залишалося б, і під присягою цареві, і під Короною Польською. Магнати й шляхта Речі Посполитої, само собою, отримували б повне право повернутися до своїх земель та маєтків, а козаки не повинні були виходити за межі, визначені ще Білоцерківською угодою. Були й інші ідеї, тож торги ці довго й нудно тривали аж до початку листопада 1656 року.І весь цей час українська сторона не мала повної інформації, що там насправді відбувається. Не зважаючи на відсутність офіційної згоди від московського уряду, Хмельницький усе ж направив свою делегацію до Вільнюса, але максимум, що вони там змогли, це роздобути якісь чутки та "інсайди", які ходили в "кулуарах". По поверненню до Чигирина, делегати були в розпачі: "Пропало тепер Військо Запорізьке! Немає нам нізвідки допомоги й не маємо де голови свої прихилити. На чім договорилися царські посли з лядськими комісарами, про те нам зовсім нічого не відомо: царські посли не тільки що не радилися з нами ні про що і не пускали нас до польського шатра, але й здалека не допускали, чисто як псів до церкви Божої". Почувши це, Хмельницький, за словами літописця, "заволав немов шалений". Далі буде...